Є якийсь величний символ і обітниця в тім, що роковини Тараса Шевченка припадають саме на час провесни, на дні, коли природа пробуджується до життя. День його народження і день його смерті замикаються в одне коло, творять один замкнутий цикл – символ вічності. Відомо давно: у геніїв немає дати смерті. Їхні думки, справи вічні. Вони допомагають наступним поколінням жити правдою і пам’ятати про своє покликання на землі. Євген Маланюк виголосив на цілий світ: «Шевченко є вершиною нашого національного творчого духу і він є вершиною нашої національної культури. Він водночас є однією з найбільших вершин духу світового і одним з найбільших світових мислителів, якого шанують і якому вклоняються».Прометей, Пророк, Апостол, Кобзар… Цими високими словами іще за життя назвали Тараса Григоровича Шевченка. І нині вони звучать не менш піднесено, не менш актуально, не менш справедливо. Слова «апостол» і «пророк» стосовно Шевченка позбавлені будь-якої умовності – він і справді є і Апостолом, і Пророком української нації у біблійному розумінні цих слів. І з’явився як посланець Божий у період найбільшого занепаду національного життя. Коли нація не змогла на той час висунути Воїна-організатора силового захисту, вона потребувала для свого порятунку відродження Духу. І з’явився Шевченко, слово якого було наділене величезною енергетичною силою, здатною відродити Дух нації.
Дві вічні супутниці — слава і любов до Батьківщини — подарували безсмертя багатьом князям: Святославу, Володимиру, Ярославу… Але, на жаль, шлях до слави щедро политий кров’ю людською. Одну з таких кривавих історій розповів нам невідомий автор у «Слові про похід Ігорів».Було це ще тоді, коли орач однією рукою тримав плуг, а другою меч, коли земля частіше поливалась слізьми, ніж дощами. Бо не давали спокою Руській землі половці. І вирішив Ігор Святославич зупинити поганців:Загородили русичіПоле щитами багряними,Шукаючи собі честі,А князеві слави.Разом з Ігорем проти половців повели свої дружини ще п’ять князів. Зустрілися війська половецькі і руські на ріці Каялі. І була битва кривава:Бились день та бились і другий,А на третій, в південну годину,Похилились Ігореві стяги!Автор захоплюється мужністю і відвагою Всеволода, Ігоревого брата, який, не помічаючи ран, продовжував завдавати ворогам удар за ударом. Незважаючи на очевидну перевагу