Під час тяжкої хвороби Т. Г. Шевченко багато думав про майбутнє України, мріяв про визволення свого народу. Тоді він написав своє звернення до українського народу — "Заповіт".
У вірші поет заповідає поховати його на милій серцю Україні "серед степу широкого",
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Поет, як справжній борець за щастя свого народу, закликає співвітчизників:
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Ідеалом щасливого життя для Тараса Григоровича є життя у великій, вольній, новій сім'ї за законом братерства і любові. Тільки тоді, коли його вітчизна нарешті стане такою сім'єю і скине з себе ярмо і кайдани, душа поета полине
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Пройшли роки. Наша держава стала вільною і незалежною. І вдячні нащадки не забувають пом'янути Тараса Григоровича Шевченка "незлим тихим словом".
Повість Ольги Кобилянської "Земля" створена на основі реальної трагедії братовбивства, яка сталася восени 1894 року в селі Димка, що на Чернігівщині. У своєму творі письменниця порушила вічну тему влади землі над селянином. Що ж призвело до такої жахливої трагедії? Чи можна пояснити вчинок героя вихованням, або середовищем? Читаючи повість Кобилянської, ми бачимо, що не вони вплинули на дії та вчинки героя.
Брати Сава та Михайло з дитинства були оточені турботою та любов'ю батьків. Але Михайло перейняв щирість батька та матері, ніжну любов та повагу до землі, працьовитість, високі моральні цінності. А Сава став ніби його віддзеркаленням, повною протилежністю свого брата. Ми бачимо його потяг до землі. Але цей потяг — не любов! Не повага! Це — шалене прагнення будь-якою ціною заволодіти землею, збагатитися на ній. Впадає в очі жахлива пристрасть молодшого брата до вбивства живих істот (зайців, дрібних пташок тощо). Він не лише легко позбавляв життя тварин, але й відчував справжню насолоду від цього. Не дивно, що у зрілі роки саме в такому жорстокому серці виник потяг до справжнього злочину
А я дивлюся... і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Т. Шевченко
Під час тяжкої хвороби Т. Г. Шевченко багато думав про майбутнє України, мріяв про визволення свого народу. Тоді він написав своє звернення до українського народу — "Заповіт".
У вірші поет заповідає поховати його на милій серцю Україні "серед степу широкого",
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Поет, як справжній борець за щастя свого народу, закликає співвітчизників:
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Ідеалом щасливого життя для Тараса Григоровича є життя у великій, вольній, новій сім'ї за законом братерства і любові. Тільки тоді, коли його вітчизна нарешті стане такою сім'єю і скине з себе ярмо і кайдани, душа поета полине
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Пройшли роки. Наша держава стала вільною і незалежною. І вдячні нащадки не забувають пом'янути Тараса Григоровича Шевченка "незлим тихим словом".
Брати Сава та Михайло з дитинства були оточені турботою та любов'ю батьків. Але Михайло перейняв щирість батька та матері, ніжну любов та повагу до землі, працьовитість, високі моральні цінності. А Сава став ніби його віддзеркаленням, повною протилежністю свого брата. Ми бачимо його потяг до землі. Але цей потяг — не любов! Не повага! Це — шалене прагнення будь-якою ціною заволодіти землею, збагатитися на ній. Впадає в очі жахлива пристрасть молодшого брата до вбивства живих істот (зайців, дрібних пташок тощо). Він не лише легко позбавляв життя тварин, але й відчував справжню насолоду від цього. Не дивно, що у зрілі роки саме в такому жорстокому серці виник потяг до справжнього злочину