Максим ґудзь — це ще один яскравий тип трагічної особистості, «пропащої сили». у дитинстві та юності мав лицарські задатки, прагнув волі, свободи, і, якби не було зруйновано запорозьку січ, став би чи не першим в ній. привабливо, із симпатією письменник змальовує максима в молодості. він був щедро обдарований, відважний, кмітливий, розумний. свою волелюбну та круту вдачу успадкував від діда. дід його, запорозький козак мирон ґудзь, вклав у серце онукові думки про волю і людську справедливість. душа максима рвалася до енергійного діла, на широкий простір. у його крові кипіла воля, прищеплена його славним козацьким родом. але замість сили і відваги у його серці оселилось зло: у бійці максим міг скалічити товариша, пустив покритками кількох дівчат, а згодом почав красти і пиячити» аж доки не став отаманом банди. безумовно, негативний відбиток наклало на його вдачу перебування в москалях. максим страждав від безглуздої служби-муштри. коли йому потрапила до рук «граматка», самотужки опанував азбуку і навчився по церковних книжках читати. горілка, до якої максим звик, вимагала грошей, і він не соромиться грабувати людей, оббирати солдатів. на прикладі життя максима панас мирний показав, як служба в царській армії нівечить людські душі. всякими максим збагачується і повертається в село через тридцять років з грошима та «заслугами», з жінкою та донькою. в пісках він звив злодійське гніздо, став ватажком зграї злочинців, до складу якої входив і чщка. так вольова, порядна людини перетворилась на вбивцю. максимів хутір стає пристановищем грабіжників. морально зіпсований солдатчиною, максим живе єдиною пристрастю — збагаченням. про людську подобу нагадувала лише любов максима до доньки.
чорна рада» п. куліша — перший соціально-історичний український роман, в якому відбилися особливості національного характеру запорожців. в основу історичної романістики покладено зображення складних, переломних періодів історії, бурхливі події яких зумовили гострі ситуації, формували сильні характери, безмежно віддані своїм ідеям особистості. тому роман п. куліша «чорна рада» ми по праву можемо віднести до загалу найкращих світових зразків романтичних творів. історичною основою роману є події, що відбувалися в україні в роки руїни, коли після б.хмельницького (1657) почалася боротьба за гетьманську владу. на правобережжі правив польсько-шляхетський ставленик павло тетеря. а на лівобережжі точилася запекла боротьба між такими претендентами: переяславським полковником якимом сомком, що був обраний на старшинській раді в козельці наказним гетьманом, хоч російський цар і не затвердив його, та кошовим отаманом запорізької січі іваном брюховецьким. 27—28 червня 1663 року в ніжині відбулася «чорна рада», в якій брали участь широкі маси населення, чернь — селянство, міщани, козацька голота. гетьманом було обрано брюховецького, а сомка покарано. який же висновок можна зробити, прочитавши цей історичний роман? чи правильний вибір зробив народ, обравши кошового отамана гетьманом? чи справді він відстоював інтереси народних мас? автор майстерно змальовує все те лихе, підступне, що призвело до міжусобиць, до кровопролитної війни. іван брюховецький до виборів являв собою простоту, щирість, обіцяв усім, хто його підтримає, усілякі блага. і портретна характеристика автора відповідна: «чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, в полатаних штанях, чоботи шкапові попротоптувані — і пучки так наче собі чоловічок простенький, тихенький». брюховецький шанобливо називав козаків «товариство миле», «мої рідні братчики», «дітки», з особливою повагою ставився до старих запорожців, говорячи, що у їхніх «шановних головах увесь розум сидить». пізніше, ставши гетьманом, промовляє: «обдули ми дурне мужицтво, обдули міщан, обдули й старих дундуків». ось справжня сутність брюховецького. отже, народ помилився в своєму виборі. зовсім іншими фарбами змальований сомко. автор не приховує замилування цим героєм, наділяє його найкращими рисами. сомко виступає як мудрий державний діяч. його ідеал — соборна україна, об'єднана під гетьманською булавою, звільнена від підлеглості москві. «дай щоб обидва береги дніпровії приклонилися під одну виженем недоляшка з україни, одтиснем ляхів до самої случ і, та, держачись за руку з москвою, громитимем усякого, хто покуситься ступити на руську землю! » сомко мріє про сильну державу, де панувала б правда: «уже пора нам знати, що нема там добра, де нема правди». герой виступає втіленням моральних чеснот. як справжній лицар, не допускає думки про власний порятунок ціною життя кирила тура. прийшовши до влади, іван брюховецький жорстоко розправляється з політичними . у літописі самовидця повідомляється про цей факт: «вступаючи в осінь, о святому симеоні, того літа за позволенієм його царського величества наказав гетьман брюховецький постинати гетьмана сомка і васюту, полковника ніжинського, полковника лубенського, осавулів та інших полковників заслано на москву, котрих на сибір заслано, немало старшини козацької». отже, народні маси обрали шлях, яким повинна була йти україна, усвідомивши свою помилку набагато пізніше. автор підкреслив, що суперечності між козацькою старшиною і широкими народними масами ніколи б не вивели україну на новий щабель розвитку.
чорна рада» п. куліша — перший соціально-історичний український роман, в якому відбилися особливості національного характеру запорожців. в основу історичної романістики покладено зображення складних, переломних періодів історії, бурхливі події яких зумовили гострі ситуації, формували сильні характери, безмежно віддані своїм ідеям особистості. тому роман п. куліша «чорна рада» ми по праву можемо віднести до загалу найкращих світових зразків романтичних творів. історичною основою роману є події, що відбувалися в україні в роки руїни, коли після б.хмельницького (1657) почалася боротьба за гетьманську владу. на правобережжі правив польсько-шляхетський ставленик павло тетеря. а на лівобережжі точилася запекла боротьба між такими претендентами: переяславським полковником якимом сомком, що був обраний на старшинській раді в козельці наказним гетьманом, хоч російський цар і не затвердив його, та кошовим отаманом запорізької січі іваном брюховецьким. 27—28 червня 1663 року в ніжині відбулася «чорна рада», в якій брали участь широкі маси населення, чернь — селянство, міщани, козацька голота. гетьманом було обрано брюховецького, а сомка покарано. який же висновок можна зробити, прочитавши цей історичний роман? чи правильний вибір зробив народ, обравши кошового отамана гетьманом? чи справді він відстоював інтереси народних мас? автор майстерно змальовує все те лихе, підступне, що призвело до міжусобиць, до кровопролитної війни. іван брюховецький до виборів являв собою простоту, щирість, обіцяв усім, хто його підтримає, усілякі блага. і портретна характеристика автора відповідна: «чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, в полатаних штанях, чоботи шкапові попротоптувані — і пучки так наче собі чоловічок простенький, тихенький». брюховецький шанобливо називав козаків «товариство миле», «мої рідні братчики», «дітки», з особливою повагою ставився до старих запорожців, говорячи, що у їхніх «шановних головах увесь розум сидить». пізніше, ставши гетьманом, промовляє: «обдули ми дурне мужицтво, обдули міщан, обдули й старих дундуків». ось справжня сутність брюховецького. отже, народ помилився в своєму виборі. зовсім іншими фарбами змальований сомко. автор не приховує замилування цим героєм, наділяє його найкращими рисами. сомко виступає як мудрий державний діяч. його ідеал — соборна україна, об'єднана під гетьманською булавою, звільнена від підлеглості москві. «дай щоб обидва береги дніпровії приклонилися під одну виженем недоляшка з україни, одтиснем ляхів до самої случ і, та, держачись за руку з москвою, громитимем усякого, хто покуситься ступити на руську землю! » сомко мріє про сильну державу, де панувала б правда: «уже пора нам знати, що нема там добра, де нема правди». герой виступає втіленням моральних чеснот. як справжній лицар, не допускає думки про власний порятунок ціною життя кирила тура. прийшовши до влади, іван брюховецький жорстоко розправляється з політичними . у літописі самовидця повідомляється про цей факт: «вступаючи в осінь, о святому симеоні, того літа за позволенієм його царського величества наказав гетьман брюховецький постинати гетьмана сомка і васюту, полковника ніжинського, полковника лубенського, осавулів та інших полковників заслано на москву, котрих на сибір заслано, немало старшини козацької». отже, народні маси обрали шлях, яким повинна була йти україна, усвідомивши свою помилку набагато пізніше. автор підкреслив, що суперечності між козацькою старшиною і широкими народними масами ніколи б не вивели україну на новий щабель розвитку.