Кожного дня ми знаходимо у собі безліч недоліків. Ми часто кажемо собі ах як-би в мене було стількі ж хоробрості як у нього, або як прикро що я не такий кмітливий(кмітлива) як мої друзі. Та не можна себе жаліти, або сварити себе, а потрібно діяти. Для того щоб стати кмітливими потрібно вирішувати різні головолмки та загадки.Для того щоб стати сміливим та хоробрим треба не боятись сказати правду, до якщо є можливість та уявити як ви до своему другу, та яку користь ви принесете суспільству.
Свій знаменитий «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час важкої хвороби. У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині у поміщика-декабриста С. Н. Самойлова. Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, нелегше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, бо треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: Як умру, то поховайте Мене… Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту»
Відповідь:
Кожного дня ми знаходимо у собі безліч недоліків. Ми часто кажемо собі ах як-би в мене було стількі ж хоробрості як у нього, або як прикро що я не такий кмітливий(кмітлива) як мої друзі. Та не можна себе жаліти, або сварити себе, а потрібно діяти. Для того щоб стати кмітливими потрібно вирішувати різні головолмки та загадки.Для того щоб стати сміливим та хоробрим треба не боятись сказати правду, до якщо є можливість та уявити як ви до своему другу, та яку користь ви принесете суспільству.
Пояснення:
Свій знаменитий «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час важкої хвороби. У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині у поміщика-декабриста С. Н. Самойлова. Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, нелегше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, бо треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: Як умру, то поховайте Мене… Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту»
Джерело: https://dovidka.biz.ua/zapovit-shevchenko-istoriya-napisannya/