Козакували. Тобто, ловили рибу, полювали на звірів з дорогим хутром. Займалися вони цим поодинці або збираючись у невеличкі гурти, але напади розбійників, татарів змусіли їх згуртуватися проти ворога.
Пояснення:
цитата: У Воронівці так повелося здавна: як тільки висівали в землю зерно, найметкіші хлопці збивалися у ватагу і йшли у дніпровські плавні полювати на звіра чи ловити рибу. Раніше це називалося здобичництвом. А тепер, хоча хлопці займаються все тим же, чомусь називається козакуванням. А чому саме — ніхто вже й не скаже.
Т. Шевченко силою свого поетичного слова, силою своєї безмежної любові до рідного народу, до України намагався пробити мури людської байдужості, панської обмеженості. Т. Шевченко все знав, все відчував: як жив народ, про що він думав, постійно шукаючи шляхів до кращого майбутнього.
Роздумуючи над минулим і майбутнім свого народу, Т. Шевченко неодноразово порушує питання: а для чого живе людина, в чому суть людського життя? Як боляче було дивитись поетові на підневільне тяжке життя свого народу, але ще гірше було бачити його покірність. Поет прагне розбудити свій народ від тяжкого сну, запалити в ньому іскру протесту, ненависті до жорстокої дійсності.
Відповідь:
Козакували. Тобто, ловили рибу, полювали на звірів з дорогим хутром. Займалися вони цим поодинці або збираючись у невеличкі гурти, але напади розбійників, татарів змусіли їх згуртуватися проти ворога.
Пояснення:
цитата: У Воронівці так повелося здавна: як тільки висівали в землю зерно, найметкіші хлопці збивалися у ватагу і йшли у дніпровські плавні полювати на звіра чи ловити рибу. Раніше це називалося здобичництвом. А тепер, хоча хлопці займаються все тим же, чомусь називається козакуванням. А чому саме — ніхто вже й не скаже.
Т. Шевченко силою свого поетичного слова, силою своєї безмежної любові до рідного народу, до України намагався пробити мури людської байдужості, панської обмеженості. Т. Шевченко все знав, все відчував: як жив народ, про що він думав, постійно шукаючи шляхів до кращого майбутнього.
Роздумуючи над минулим і майбутнім свого народу, Т. Шевченко неодноразово порушує питання: а для чого живе людина, в чому суть людського життя? Як боляче було дивитись поетові на підневільне тяжке життя свого народу, але ще гірше було бачити його покірність. Поет прагне розбудити свій народ від тяжкого сну, запалити в ньому іскру протесту, ненависті до жорстокої дійсності.