Порівняння та метафори: с тарі очі, мов сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники; покотилась моя стежина, мов клубочок; м'ячем вилітаєш на сніг; перший льодок запах чорнобривцями; озиваються розбуджені дзвони на дзвіниці; весело поблискує струг.у творі багато прислів'їв і приказок, влучних народних висловів, фразеологізмів: л ебеді принесли на крилах весну і життя. ох, рятуйте мою душу. на тихі води, на ясні зорі. давно плаче попруга з мідною пряжкою. дурно-пусто перепало мені. мов кум королю. витягати на світ божий. з місяця звалився. гайнути, де перець росте. перелогом лежала одна душа. коли неспокійна совість, то нічим її не обманеш.
Символ духовності нації Увага багатьох поколінь дослідників була звернена до історії Київської Русі. Образ цієї великої держави створив Павло Загребельний у романі «Диво». Звичайно, творів про ті часи було написано дуже багато, але нікому раніше не вдавалося так широко розкрити суперечності давньої доби і разом з тим створити такі яскраві художні образи. Це розповідь про справжнє диво архітектурного мистецтва наших предків – Софію Київську, про її складну долю та місце в історії нашого народу.І чому появу шедеврів в історії завжди пов’язують з іменем правителя? А де ж справжній, нікому не відомий творець? Чому не увічнено його ім’я? Відповіді на ці питання хотів дати Павло Загребельний у своєму романі «Диво».Собор святої Софії у Києві, наче жива істота, є одним з головних героїв роману. Цей мистецький витвір змальовано як незвичайне диво, що «ніколи не кінчається й не переводиться». Читачі роману стають свідками створення цього дива, знайомлячись з будівником Софії Київської – Сивооком. Цей талановитий древлянин багато блукав по Русі, був ченцем у болгарському монастирі, потрапивши до Візантії, працював у константинопольського майстра як будівельник і оздоблювач храмів. Згодом, дозрілий у своєму таланті й розумінні життя, він повернувся до Києва, на рідну землю. Повернувся не лише тому, що кликала його рідна земля, але щоб створити Софію, собор, в якому використав традиції предків та досвід, який він здобував по всіх світах. Один із героїв твору роздумує: «А з чого починається мистецтво? Чи не з протесту? Проти природи. Проти власного безсилля. Проти нікчемності». Саме таким протестом була побудова шедевру світової архітектури.
Увага багатьох поколінь дослідників була звернена до історії Київської Русі. Образ цієї великої держави створив Павло Загребельний у романі «Диво». Звичайно, творів про ті часи було написано дуже багато, але нікому раніше не вдавалося так широко розкрити суперечності давньої доби і разом з тим створити такі яскраві художні образи. Це розповідь про справжнє диво архітектурного мистецтва наших предків – Софію Київську, про її складну долю та місце в історії нашого народу.І чому появу шедеврів в історії завжди пов’язують з іменем правителя? А де ж справжній, нікому не відомий творець? Чому не увічнено його ім’я? Відповіді на ці питання хотів дати Павло Загребельний у своєму романі «Диво».Собор святої Софії у Києві, наче жива істота, є одним з головних героїв роману. Цей мистецький витвір змальовано як незвичайне диво, що «ніколи не кінчається й не переводиться». Читачі роману стають свідками створення цього дива, знайомлячись з будівником Софії Київської – Сивооком. Цей талановитий древлянин багато блукав по Русі, був ченцем у болгарському монастирі, потрапивши до Візантії, працював у константинопольського майстра як будівельник і оздоблювач храмів. Згодом, дозрілий у своєму таланті й розумінні життя, він повернувся до Києва, на рідну землю. Повернувся не лише тому, що кликала його рідна земля, але щоб створити Софію, собор, в якому використав традиції предків та досвід, який він здобував по всіх світах. Один із героїв твору роздумує: «А з чого починається мистецтво? Чи не з протесту? Проти природи. Проти власного безсилля. Проти нікчемності». Саме таким протестом була побудова шедевру світової архітектури.