«Цю щасливу нагоду хотів він використати на те, щоб відшукати і визволити сестру. Він склав собі цілий план, як це зробити. Знав добре, що Мустафа-ага, певно, живий у полковника і що його знайдуть, як лише покаже їм дорогу. За це відкриття можна надіятися великої винагороди, а навіть свободи, а тоді вернеться разом із сестрою на Україну. Він і не думав про те, щоб без сестри вертатися, й вірив, що йому Бог сестру відшукати».
«Або втечу і вернуся сюди з козаками й усі ті шатра поперевертаю, або мене зловлять і повісять. Довше так жити не можу, а бідної Ганни, мабуть, не відшукаю, пасучи табуни або вислужуючи татаринові у дворищі»
«Готувався до втечі повільно і розумно. Він став обкрадати конюхів. В одного вкрав ножа, в другого — сумку та харчі, у третього — вуздечку. Усе те ховав уночі в дуплясте старе дерево. При цім був покірний, слухняний, усім служив охоче, так що ніхто його не запідозрював».
Володи́мир Олексі́йович Підпа́лий — український поет, прозаїк, перекладач. Володимир Підпалий навчався у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. За власним свідченням, любив історію, літературу та не розумів точних наук. В школі багато читав. Перші вірші надрукував у 1958 році в газетах «Молодь України» та «Зміна». В Державному видавництві художньої літератури УРСР у 1963 році вийшла перша збірка «Зелена гілка», роком пізніше — «Повесіння» у видавництві «Радянський письменник». Працював старшим редактором поезії у видавництві «Радянський письменник». Ознаки променевої смертельної хвороби (отруєння радіоактивними матеріалами) почали шквально розвиватись в другій половині дня 22 лютого 1972 року. Побутує версія,[де?] що Володимира Підпалого було отруєно саме цигаркою. Смерть Підпалого та інспіроване божевілля Василя Діденка обірвали стилістичний розвиток лірики 60-их років в українській поезії.
«Цю щасливу нагоду хотів він використати на те, щоб відшукати і визволити сестру. Він склав собі цілий план, як це зробити. Знав добре, що Мустафа-ага, певно, живий у полковника і що його знайдуть, як лише покаже їм дорогу. За це відкриття можна надіятися великої винагороди, а навіть свободи, а тоді вернеться разом із сестрою на Україну. Він і не думав про те, щоб без сестри вертатися, й вірив, що йому Бог сестру відшукати».
«Або втечу і вернуся сюди з козаками й усі ті шатра поперевертаю, або мене зловлять і повісять. Довше так жити не можу, а бідної Ганни, мабуть, не відшукаю, пасучи табуни або вислужуючи татаринові у дворищі»
«Готувався до втечі повільно і розумно. Він став обкрадати конюхів. В одного вкрав ножа, в другого — сумку та харчі, у третього — вуздечку. Усе те ховав уночі в дуплясте старе дерево. При цім був покірний, слухняний, усім служив охоче, так що ніхто його не запідозрював».