Коли Климко отямився, то побачив себе у ліжку. Почав згадувати, що застудився в дорозі, що пішов із тіткою Мариною по сіль до неї додому. Виявляється, що він був у гарячці, без пам’яті цілих три ні. Тітка його нагодувала, пішла по молоко для нього.
Климко ледь піднявся, але вирішив зробити щось добре для гостинної жінки. Підмів доріжку, повисмикував бур’ян. Коли тітка Марина принесла в глечику молока, він надпив трохи, потім долив води — щоб більше було, бо хотів узяти з собою в дорогу. Тітка ла його, запропонувала зостатися в неї назавжди, але хлопець наполягав — йому треба додому, його чекають.
Тітка Марина й один знайомий залізничник до Климкові сісти в товарний вагон поїзда, який їхав через його станцію. Там було вже кілька донбасівців. Прокинувся хлопець від гуркоту. На дверях стояв німець. Він звелів виходити, а при виході бив усіх ногою. Климко випав із вагона, зчухравши груди й коліно. Це було Дебальцево, станція за шістдесят кілометрів від їхньої.
Василь Голобородько народився на Луганщині. Після закінчення школи майбутній митець працював на шахті, а потім навчався у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка, далі у Донецькому університеті, з якого його відрахували через вимогу про впровадження викладання українською мовою. Після цього В. Голобородько працював на найрізноманітніших роботах.
Талановитий український поет В. Голобородько почав друкувати свої твори у 1964 році. У 1970 році у Сполучених Штатах була надрукована його збірка «Летюче віконце», а у 1988 році — поетична збірка «Зелен день». Книга поезій «Ікар на метеликових крилах» з’явилася у 1992 році, а збірка «Калина об Різдві» у 1992 році. Увесь цей час В. Голобородько вивчав український фольклор, використовував у своїх поетичних творах елементи народної творчості.
Поетична творчість В. Голобородька оживляла стародавній світ українських обрядів, пісень і казок. У своїх творах поет намагався осмислити наше складне життя, побачити в ньому своє місце і місце своїх сучасників, передати свої переживання і відчуття. В. Голобородько писав такі слова: «Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність, відображена в українській мові, є унікальною». Наприклад, у вірші «Ми йдемо» поет зобразив українців, які гордо йшли своїм віковічним шляхом:
«Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку».
Ствердження про те, що кожне українське слово прописане у літописах і проспіване в піснях, В. Голобородько стверджував і у вірші «Наша мова».
Відтворюючи красу української природи, поет зобразив незвичайну красу конвалії, яку відобразив у поезії «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой цього поетичного твору виходить на ріг вулиці для того, щоб роздати людям квіти, подарувати їм радість і поділитися з ними неповторною красою.
В. Голобородько щиро вірив і в те, що на свято Івана Купала рослини можуть розмовляти. Так, у поезії «Мова рослин» поет передав тиху розмову цілющого зілля:
«Сон-трава каже:
«Я — щоб дитині добре спалося».
Ранник каже:
«Я — щоб рани скоро гоїлися».
Розрив-трава каже:
«Я — відкриваю таємниці».
Взагалі, В. Голобородько — талановитий український поет, який добре розумів красу української природи, який щиро прагнув донести цю красу своїм читачам, який був справжнім сином свого народу і підтвердив це своїм життям та своєю творчістю.
Коли Климко отямився, то побачив себе у ліжку. Почав згадувати, що застудився в дорозі, що пішов із тіткою Мариною по сіль до неї додому. Виявляється, що він був у гарячці, без пам’яті цілих три ні. Тітка його нагодувала, пішла по молоко для нього.
Климко ледь піднявся, але вирішив зробити щось добре для гостинної жінки. Підмів доріжку, повисмикував бур’ян. Коли тітка Марина принесла в глечику молока, він надпив трохи, потім долив води — щоб більше було, бо хотів узяти з собою в дорогу. Тітка ла його, запропонувала зостатися в неї назавжди, але хлопець наполягав — йому треба додому, його чекають.
Тітка Марина й один знайомий залізничник до Климкові сісти в товарний вагон поїзда, який їхав через його станцію. Там було вже кілька донбасівців. Прокинувся хлопець від гуркоту. На дверях стояв німець. Він звелів виходити, а при виході бив усіх ногою. Климко випав із вагона, зчухравши груди й коліно. Це було Дебальцево, станція за шістдесят кілометрів від їхньої.
Василь Голобородько народився на Луганщині. Після закінчення школи майбутній митець працював на шахті, а потім навчався у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка, далі у Донецькому університеті, з якого його відрахували через вимогу про впровадження викладання українською мовою. Після цього В. Голобородько працював на найрізноманітніших роботах.
Талановитий український поет В. Голобородько почав друкувати свої твори у 1964 році. У 1970 році у Сполучених Штатах була надрукована його збірка «Летюче віконце», а у 1988 році — поетична збірка «Зелен день». Книга поезій «Ікар на метеликових крилах» з’явилася у 1992 році, а збірка «Калина об Різдві» у 1992 році. Увесь цей час В. Голобородько вивчав український фольклор, використовував у своїх поетичних творах елементи народної творчості.
Поетична творчість В. Голобородька оживляла стародавній світ українських обрядів, пісень і казок. У своїх творах поет намагався осмислити наше складне життя, побачити в ньому своє місце і місце своїх сучасників, передати свої переживання і відчуття. В. Голобородько писав такі слова: «Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність, відображена в українській мові, є унікальною». Наприклад, у вірші «Ми йдемо» поет зобразив українців, які гордо йшли своїм віковічним шляхом:
«Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку».
Ствердження про те, що кожне українське слово прописане у літописах і проспіване в піснях, В. Голобородько стверджував і у вірші «Наша мова».
Відтворюючи красу української природи, поет зобразив незвичайну красу конвалії, яку відобразив у поезії «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой цього поетичного твору виходить на ріг вулиці для того, щоб роздати людям квіти, подарувати їм радість і поділитися з ними неповторною красою.
В. Голобородько щиро вірив і в те, що на свято Івана Купала рослини можуть розмовляти. Так, у поезії «Мова рослин» поет передав тиху розмову цілющого зілля:
«Сон-трава каже:
«Я — щоб дитині добре спалося».
Ранник каже:
«Я — щоб рани скоро гоїлися».
Розрив-трава каже:
«Я — відкриваю таємниці».
Взагалі, В. Голобородько — талановитий український поет, який добре розумів красу української природи, який щиро прагнув донести цю красу своїм читачам, який був справжнім сином свого народу і підтвердив це своїм життям та своєю творчістю.