Головними роздумами Григорія Сковороди були роздуми про сутність людини і шляхи досягнення щастя в житті. Яке життя має бути правильним? Сковорода був у першу чергу мудрецем життєвої мудрості. Сенс правильного життя Сковорода вбачав у тому, щоб «пізнати себе», знайти працю за покликанням, вчитися, працювати творчо та оточувати себе справжніми друзями: «Кинь, добродію, неробство. Дорожити варто днем…»
Мислитель звеличував людей праці, простий народ, засуджував порочних людей. Серед порочних найчастіше опинялися пани, чиновники, «фарисеї»-духовенство та ті, хто наслідував їх. Принижувати людську гідність, обманювати та паразитувати не можна – вважав мудрець. Це нерозумно та несправедливо
Мислитель звеличував людей праці, простий народ, засуджував порочних людей. Серед порочних найчастіше опинялися пани, чиновники, «фарисеї»-духовенство та ті, хто наслідував їх. Принижувати людську гідність, обманювати та паразитувати не можна – вважав мудрець. Це нерозумно та несправедливо
Оцей вірш?
6 червня 1831 року,
коли у Веймарі вечоріло —
уже і свічі горіли, —
в будинку чулися кроки…
До вечері знов запросили тірольців.
Настроювали інструменти.
Гомоніли в альтанці.
В білому фланелевому шлафроці
будинком ішов канцлер.
Немов і будинок не той, що вчора.
Якась нереальність в цих білих бюстах
і довгій залі, де спущені штори,
і дві свічі відбилися в люстрі.
Розчинив двері. Зелений акваріум
тераси
освітлювався трояндами.
Наспівуючи генделівську арію,
ла невістка
мереживами та бантами.
Старий посміхнувся. Звелів подати
рейнвейн. І, наливши кубок високий,
розгорнув щоденник. Написав дату:
«6 червня 1831 року.
Дописав «Фауста». А все живу.
Так дивно! Немовби дістав дарунок.
А що з ним робить — не збагну…»
Зовуть
вечеряти. Смутно торкає струни
старий тіролець… Збіга з шибок
рум’янець, і пахнуть троянди чайні.
Так тихо! Замовк у людині бог.
Ні слова далі.
Мовчання.
Божественну спрагу втолепо,
і кубок налито вщерть.
І все вже йому дозволено.
Усе. Навіть смерть.
1981