Составьте !

головним героєм поеми і. котляревського «енеїда» був звичайний «парубок моторний» еней. але якщо в однойменній поемі вергілія, яку український письменник узяв за основу, цей образ використовувався для підкреслення «божественного» і благородного походження римського народу, то і. котляревський в образі енея втілив найкращі риси українського козацтва.

«еней був парубок моторний

і хлопець хоч куди козак,

удавсь на всеє зле проворний,

завзятіший од всіх бурлак».

кошовий еней у і. котляревського — умілий керівник і організатор, хоробрий і відважний ватажок. на перший погляд, він хоч і не відрізнявся від своїх друзів-гультіпак, але саме йому доводиться приймати рішення у вирішальні моменти. досить згадати шторм на морі, коли саме еней здогадався «всунути в руку нептуну» грошей. та й результат бою троянців з рутульцями залежав від двобою ватажка з турном.

хоч еней інколи здається іграшкою у руках богів, він не за їхнею волею, а за власним бажанням з ними спілкується, сам спускається у пекло лише заради того, щоб дізнатися, як йому діяти далі. безумовно, еней покладається на своїх друзів та на себе, а тільки потім на волю богів.

по-різному автор змальовує головного героя поеми. інколи з ущипливою посмішкою, інколи з гумором, але завжди з любов’ю. еней вірний троянському побратимству, сміливий і відчайдушний вояка, він здатний встановити гарні дипломатичні стосунки з евандром і ацестом. але при цьому і. котляревський не ідеалізує свого героя, бо все ж таки це завзятий запорізький козак, який любить добре погуляти і багато випити.

у поемі не раз зустрічається портретний образ енея, причому не завжди автор змальовує його світлими фарбами. наприклад, одного разу показано, як з похмілля у енея «опухли очі, як в сови, і ввесь обдувся, як барило». звичайно, такий опис теж доречний, адже поема «енеїда» — це бурлескно-травестійний твір, та й читацького осуду такий опис не викликає.

як би там не було, нам глибоко симпатичний головний герой поеми, адже він є яскравим представником славетного козацького роду. хоча у творі троянці — гультіпаки, босяки і пройдисвіти, але водночас це справжні герої і лицарі, надійні й неймовірно витривалі воїни. а на чолі у них еней — справжній український козак, частина великого козацького братства, живописний, яскравий і водночас такий земний літературний герой веселої української вдачі.

Відповідь:

Олекса Петрович Стороженко народився 24 листопада 1806 р. у с. Лісогори Чернігівської області в родині дрібного поміщика.  Спочатку хлопець здобув домашню освіту, а потім навчався в «благородному пансіоні» при губернській гімназії в Харкові. Виданий Олексі Стороженкові атестат засвідчує, що в гімназії він вивчав російську, французьку, німецьку, латинську мови, історію, географію і виявив «превосходньїе», «хорошие», «изрядньїе» та «достаточные» успіхи. Майже тридцять років Олекса Стороженко перебував на військовій службі, пройшовши шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика в драгунському полках. Згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу. Здебільшого служив в Україні й, виконуючи різноманітні доручення, нерідко переїжджав з однієї місцевості в іншу. Завдяки цьому він добре вивчив життя і побут селянства в Південній Україні, зустрічався з колишніми січовиками, від яких почув перекази та легенди про Запорозьку Січ. Цей життєвий матеріал був узятий за основу багатьох творів митця. Письменник брав участь у кількох воєнних кампаніях російсько-турецької війни, у придушенні польського повстання, у поході в Угорщину, де під час бою його було контужено.

У 1864 р. Олексу Стороженка перевели до м. Вільно (столиця Литви). Вийшовши у відставку в чині дійсного статського радника, Олекса Стороженко останні роки життя провів на хуторі поблизу м. Бреста (Білорусь). Тут він виконував обов’язки брестського повітового предводителя дворянства і голови з’їзду мирових посередників. Письменник ретельно займався садівництвом, любив полювати й рибалити. Був енергійною людиною з міцним здоров’ям і силою, за власним свідченням, «згинав двогривенні й носив на гору десять пудів», хоча в останні роки життя все частіше давалася взнаки давня контузія. Багато часу Олекса Стороженко віддавав грі на віолончелі, малював, ліпив і був навіть нагороджений медаллю Академії мистецтв.

Помер О. Стороженко 18 листопада 1874 р. на своєму хуторі. Похований у м. Бресті.

Пояснення:

Відповідь:

1-Б, 2-Б, 3-Г, 4-Г, 5-В, 6-А, 7-В, 8-А, 9-Б, 10-В, 11-Б, 12-Б

1. З якою сільськогосподарською худобою порівнюється неволя народу: б) туром;

2. Народ намагався боротися з панами якщо не зброєю, то: б) кіллями

3. Чого НЕ робилося панами з тими холопами, яких було спіймано за їх втечу? г) вішано на центральній площі.

4. Як незадоволений пан за поведінку і прагнення Остапа до волі, називав кріпака: г) гайдамакою.

5. Де відбувалося розтавання Остапа з коханою? в) під вербами біля ставка;

6. У кого оселилися Остап і Соломія після переправи чере річку?

А) у циган  

7. Чому втікачі, переховуючись, раптом погасили вогнище?  в) почули кінський тупіт;

8. Тікаючи з неволі, Іван в дорозі пристав до Остапа через те, що вони: а) були з одного повіту;

9. Що вразило втікачів, коли вони переховувалися в комишах? б) сяяння трьох вогників;

10. Що робили Остап із Соломією для того, щоб переправитися через річку? в) майстрували пліт;

11. Чому Остап і Соломія не переправилися на той берег річки разом з іншими втікачами? Б) На втікачів напала сторожа, й Остап із Соломією не встигли сісти в човен.

12. Який епізод є розв'язкою твору? Б) загибель Соломії

Пояснення:

цитати для відповідді

1. То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром, із не втраченим іще смаком волі, широких просторів.

2. ".. за що предки виймали шаблі з піхов або ставали до бою з кіллями та вилами...

3. "Лиха доля чекала втікача: його оддавано в некрути, засилано на Сибір, катовано канчуками, тавровано, мов худобу, або з оголеною напівголовою, збитого, збасаманеного, одсилано в кайданах назад до пана, знов у неволю, на панщину"

4. пан біга по хаті, мов скажений. "Бунтар, кричить, гайдамака! Він мені людей баламутить..

5. Ходім до ставка, посидимо під вербами.

6. Стара циганка взяла Остапа під свою опіку.

7.  "Раптом здалека, з берега річки, почувся кінський тупіт. Усі насторожились. — Гаси вогонь ..."

8. " Іван пристав до Остапа десь у дорозі. Вони були з одного повіту, навіть села їх були близько. Се їх з'єднало"

9.  "Ураз — що се? Сон сниться чи чудо діється? Далеко за річкою блиснуло щось, немов із неба вогонь упав на землю і спалахнув, як свічка. Поряд сяйнуло знов, а за ним у третьому місці сильно бухнув полумінь. Три вогні горіли, як свічки в церкві,— і не можна було розібрати, чи воно на землі, чи на небі діється"

10. "Соломії дуже сподобався мельників план. Вона мала охоту зараз-таки в'язати пліт. При світлі воскової свічки, що вони роздобули в млині, вони взялися до роботи і так захопилися, що забули про втому та сон.."

11. А човни тим часом тікали. Вода кипіла під веслами, човни тремтіли й скакали на воді, як живі. — Стій! — неслось із берега,— будемо стріляти! — Гримнуло кілька стрілів і сколихнуло повітря.

12. із можливих варіантів:  Остап не загинув (варіант А), Остап і Соломія не одружилися (варіант В),  розповідь старого Остапа про його важке життя є ЕПІЛОГОМ, а не розв"язкою, тому залишається варіант Б) загибель Соломії