Історія про мишку розпочинається зовсім не казково: героїня твору живе так, якк живуть усі миші в людських оселях. Вона боїться людей, а нірку влаштувала там, куди ніхто ніколи не заглядає. Мишка виходила зі свого сховку тільки тоді, коли в хаті не було жодного чобота, жодної ноги. Але на подвір’ї вона вже нікого не боялася, адже там жили мирні створіння: пишний півень і круторогий віл. Часто сюди з міста забігали сестрички, худі, голодні, миршаві. Вони розповідали, що в містах люди дуже бідують, бо настали страшні часи — війна. Матері стежать, шоб жодна крихта хліба не впала на підлогу, несуть кожну крупинку своїм дітям. А нашій мишці жилося добре. Її хазяї добре харчуються, коптять сало в димарі та ще й продають м’ясо, масло, яйця, крупу чужим людям. Торгують уночі, а вдень перелічують гроші та ховають їх у ящик під ліжком. Простим людям війна приносить нешастя, горе, смерть, а таким, як хазяїн мишки, всенародне лихо обертається на прибутки. Багатії вмиваються пахучим милом, коли люди вмиваються сльозами, а під час війни багатіють так, що великий ящик з-під гранат, наповнений грошима, уже ледь закривається. Одного разу мишка побачила в хаті незнайомку. Худа, змарніла жінка просила багатіїв зглянутися на її горе, дати дитині, яка помирає від голоду, хоч трішки молока, клялася пізніше принести гроші, але хазяйка брехала нещасній матері, що її корови не дояться. Мишку вразила така безсоромна брехня. Саме тоді в голові мишки зародилася геніальна ідея: вона вирішила знищити те, що для її хазяїв було дорожчим за людське життя. Уночі, коли багатії поснули, мишка прогризла ящик і почала трошити паперові гроші — людську кривду й горе. За кілька діб нічого було вже гризти — хазяї знайшли в ящику купу паперових клаптів. Саме цієї миті багатії відчули справжнє горе, бо втратили те єдине, чому присвятили своє життя. Гроші були для них смислом і метою існування, а втративши статки, ці людці втратили все. Звичайно ж, мишці довелося тікати від ситого життя в теплій хаті у світ, наповнений стражданням і горем, але вона більше не могла жити поряд із людьми, які наживалися на народній біді, раділи чужому горю, мріяли про те, щоб війна не закінчувалася якомога довше, а грошики текли б ручаєм у їхні скрині. Богдан Лепкий визначив жанр твору «Мишка» як казку. Дійсно, твір має казкову героїню — мишку, яка зустрічається зі своїми сестричками, дає оцінку вчинкам людей, вирішує покарати зло й робить це. Але все інше, про що йдеться у творі, — абсолютна реальність. Не секрет, що війна — це найбільше нещастя, але деякі людці вміють використати всенародне горе собі на користь. Вони не знають жалю, не мають совісті, не здатні на самопожертву. Але закон справедливості все-таки є, і за цим законом вони обов’язково будуть покаран і.
Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.
і.
Д
жер
ел7\
о: http://d
ovidka.biz.ua /mi
shka-lepkiy
-realne-i-uyavne/
Довідн
ик цікавих ф
актів та кор
⇒,ω∵исни
х знань © dov
idka.
biz.ua
Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.