Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя». • «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком». • «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив». • «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю». • «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися». • «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли». • Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся». • «У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в вці». • «Злодії, пси, чорти! Ви дідуся вбили, ви маму вбили, ви сестру забрали! Ось тобі, ось тобі! — Тепер Павлусь отямився. Він перший раз убив людину. Йому стало страшно, в очах потемніло, і він зомлів. Його взяв на руки Степан і став відтирати». • І він уявляв собі свою любу сестричку, як її татарин веде на мотузці на базар. Як її поганці оглядають та торкають, а відтак везуть у далеку турецьку землю, геть за море, і звідти ніколи їй не вернутись». • «Хіба ж, тату, так її нещасну, залишимо без Дідусева наука стала йому в пригоді. «Ось це Великий Віз, а ця зоря над нами — то показує північ. Ну, навпроти неї мусить бути південь”». • Недоля: «Як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде». • «Хлопець за ці два дні освоївся зі степом і татар тепер не боявся. В нього ж була шабля й два пістолі,— то не те, як він тікав з вки. Тепер він уже між козаками бував у поході і бачив, як татар б’ється». • «Продав ти мене, юдо, Бог тебе певно покарає. Вони мене завезуть в Крим, то, може, й сестру легше знайду». • «Помагав татарам у всьому і вчився запопадливо татарської мови. Він був тямущий, і татари не могли надивуватись. Хлопець вдавав із себе до всього охочого, щирого і виконував усі роботи вправно». • «Ні, не прийму! І моєї християнської не зречусь… Хоч і повісьте. Пощо мені опісля в смолі горіти». • «Внизу, в челядній, вибили Павлуся так, що зі спини аж кров потекла. У хлопця бігли сльози з очей, аж покусав губи до крові, а ні раз не застогнав». • «До ть мені, Господи свята Покрово, визволитися та козаком стати! Усі ці шаласи я з димом пущу і із землею зрівняю». • «Готувався до втечі повільно і розумно. Він став обкрадати конюхів. В одного вкрав ножа, в другого — сумку та харчі, у третього — вуздечку. Усе те ховав уночі в дуплясте старе дерево. При цім був покірний, слухняний, усім служив охоче, так що ніхто його не запідозрював». • «Або втечу і вернуся сюди з козаками й усі ті шатра поперевертаю, або мене зловлять і повісять. Довше так жити не можу, а бідної Ганни, мабуть, не відшукаю, пасучи табуни або вислужуючи татаринові у дворищі». • «Павлусь уже мав досвід. Він знав, як зловити в ріці рибу, як застрелити з лук птицю, а ще знав, що таке Харциз і як його треба берегтись». • «
Хіба може бути у щирого українця інший улюблений письменник, крім Тараса Григоровича Шевченка? Насправді, це цілком можливо. Люди володіють різними смаками, уподобаннями, інтересами і всім подібним. Тому люди люблять різні твори і книги, відповідно, і улюблені письменники в них дуже різні. Втім, якщо йдеться особисто про мене, то я віддаю перевагу саме Тарасу Шевченку. Ця людина не даремно вважається найвидатнішим українським письменником, його роль в українській літературі просто неможливо перебільшити, він справжній геній української літератури і справжній символ України.У творчості Тараса Шевченка є безліч цікавих тем. Однією з цих тем є національно-визвольна боротьба українського народу. Як відомо з історії, український народ не мав власної держави надзвичайно тривалий час, що надавало дуже поганий вплив на українців і все, що з ними відбувається. Тарас Шевченко описував подвиги самих сміливих і відважних членів українського суспільства, які протягом довгих років сміливо боролися за те, щоб Україна була незалежною, отримала в своє управління власні землі і змогла бути ефективною в їх управлінні. Творчість письменника про це стала справжнім пам’ятником для нього. До сьогоднішнього дня творами Тараса Шевченка надихаються безліч патріотів, які населяють нашу землю, ці твори допомагають патріотам повноцінно жити і працювати на благо нашої спільної батьківщини. Як тільки в Україні виникають якісь складнощі, патріоти країни збираються під пам’ятниками Шевченка, обговорюють проблеми і прагнуть відшукати якісь рішення щодо цих проблем. Це вражає, і зайвий раз доводить, наскільки творчість великого кобзаря важлива для України.Втім, Тарас Шевченко відомий не тільки написанням патріотичної літератури, але й іншими своїми досягненнями. По-перше, він надзвичайно цікавився звичаями життя представників українського народу. Його цікавило, як живуть звичайні люди, хоча інших письменників, які творили до Шевченка, це практично не турбувало. Особливістю Тараса Шевченка було і те, що він дуже активно описував найскладніші проблеми у житті людини, особливо якщо мова йшла про жінок. Він жалів їх, а тому приділяв велику кількість місця у своїх творах, де описував їх важке життя і намагався показати читачам, що робити можна, а що не можна.Думається, що обидві сторони письменницької діяльності Тараса Шевченка – будь то написання інформації про державу чи про життя звичайних людей – є для нього хорошим пам’ятником, який дає зрозуміти, наскільки в цілому важлива його творчість для всіх нас, навіть тих, хто живе в сучасності.
Відповідь:
Пояснення:
Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя». • «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком». • «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив». • «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю». • «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися». • «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли». • Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся». • «У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в вці». • «Злодії, пси, чорти! Ви дідуся вбили, ви маму вбили, ви сестру забрали! Ось тобі, ось тобі! — Тепер Павлусь отямився. Він перший раз убив людину. Йому стало страшно, в очах потемніло, і він зомлів. Його взяв на руки Степан і став відтирати». • І він уявляв собі свою любу сестричку, як її татарин веде на мотузці на базар. Як її поганці оглядають та торкають, а відтак везуть у далеку турецьку землю, геть за море, і звідти ніколи їй не вернутись». • «Хіба ж, тату, так її нещасну, залишимо без Дідусева наука стала йому в пригоді. «Ось це Великий Віз, а ця зоря над нами — то показує північ. Ну, навпроти неї мусить бути південь”». • Недоля: «Як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде». • «Хлопець за ці два дні освоївся зі степом і татар тепер не боявся. В нього ж була шабля й два пістолі,— то не те, як він тікав з вки. Тепер він уже між козаками бував у поході і бачив, як татар б’ється». • «Продав ти мене, юдо, Бог тебе певно покарає. Вони мене завезуть в Крим, то, може, й сестру легше знайду». • «Помагав татарам у всьому і вчився запопадливо татарської мови. Він був тямущий, і татари не могли надивуватись. Хлопець вдавав із себе до всього охочого, щирого і виконував усі роботи вправно». • «Ні, не прийму! І моєї християнської не зречусь… Хоч і повісьте. Пощо мені опісля в смолі горіти». • «Внизу, в челядній, вибили Павлуся так, що зі спини аж кров потекла. У хлопця бігли сльози з очей, аж покусав губи до крові, а ні раз не застогнав». • «До ть мені, Господи свята Покрово, визволитися та козаком стати! Усі ці шаласи я з димом пущу і із землею зрівняю». • «Готувався до втечі повільно і розумно. Він став обкрадати конюхів. В одного вкрав ножа, в другого — сумку та харчі, у третього — вуздечку. Усе те ховав уночі в дуплясте старе дерево. При цім був покірний, слухняний, усім служив охоче, так що ніхто його не запідозрював». • «Або втечу і вернуся сюди з козаками й усі ті шатра поперевертаю, або мене зловлять і повісять. Довше так жити не можу, а бідної Ганни, мабуть, не відшукаю, пасучи табуни або вислужуючи татаринові у дворищі». • «Павлусь уже мав досвід. Він знав, як зловити в ріці рибу, як застрелити з лук птицю, а ще знав, що таке Харциз і як його треба берегтись». • «