«Захар Беркут» характеристика Тугара Вовка Тугар Вовк — тухольський боярин, якому князь землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі. Портрет і зовнішність Тугара Вовка (цитата) «…Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів». Риси характеру Тугара Вовка а) підступність; б) хитрість; в) гордість; г) зарозумілість; д) корисливість; е) улесливість. Тугар Вовк — не щасливий. Батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя Максимові). Тугар Вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник. Т. Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли Т. Вовк рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом. На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.
У самих важких випробуваннях головний герой повісті І. Франка Захар Беркут проявляє себе як смілива і мудра людина. Наприклад, він дає завдання своїй громаді не тільки відбити, а й повністю розбити монголів, при чому й сам приймає у цьому активну участь. Саме у нього виникла рятівна думка про затоплення нападників водою гірського потоку.
Надзвичайну силу духу і шляхетність виявив Захар Беркут і тоді, коли на одних вагах постало життя його молодшого сина і доля громади. Як не важко Захару було зробити вибір, яким великим не був його душевний біль, але він зробив той вибір, який відповідав його обов’язкам. Не згоджується він і обдурити ворога: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю».
У своїй передсмертній промові Захар Беркут передбачає, що ця біда була для його співвітчизників не остання. Але він висловлює велику надію на кращі часи, на ті часи, коли люди пригадають давні справедливі порядки, відновлять їх, що й стане запорукою життя українського народу.
Портрет і зовнішність Тугара Вовка (цитата) «…Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів».
Риси характеру Тугара Вовка
а) підступність;
б) хитрість;
в) гордість;
г) зарозумілість;
д) корисливість;
е) улесливість.
Тугар Вовк — не щасливий. Батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя Максимові). Тугар Вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник. Т. Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли Т. Вовк рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом. На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.
Надзвичайну силу духу і шляхетність виявив Захар Беркут і тоді, коли на одних вагах постало життя його молодшого сина і доля громади. Як не важко Захару було зробити вибір, яким великим не був його душевний біль, але він зробив той вибір, який відповідав його обов’язкам. Не згоджується він і обдурити ворога: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю».
У своїй передсмертній промові Захар Беркут передбачає, що ця біда була для його співвітчизників не остання. Але він висловлює велику надію на кращі часи, на ті часи, коли люди пригадають давні справедливі порядки, відновлять їх, що й стане запорукою життя українського народу.