Первая библиотека на Руси была основана в городе Киеве в 1037 году киевским князем Ярославом Мудрым. Об этом событии летописец Нестор писал: «...Ярослав же книги многие написав, положил в Святой церкви, которую создал сам и украсил ее златом и серебром». Книги для библиотеки покупались и в других странах. В стенах Софии Киевской создано знаменитое «Слово о законе и благодати» митрополита Иллариона, разработаны основы первого сборника законов Киевской Руси «Русская правда». Во время татаро-монгольского нашествия следы богатейшего книжного собрания, насчитывавшего 950 томов, затерялись. По одной из современных версий, часть книг из первой библиотеки находится на территории Преображенского монастыря в урочище Межигорье, где в советское время были сооружены дома высших руководителей партии и правительства Украины и куда не проникал даже взгляд постороннего человека. Предполагается, что под фундаментами зданий имеются более древние постройки, в подвалах которых и хранятся древние книги..." НЕСТОР
з всіх живих істот на землі сміятися вміє тільки людина. То зовсім не дивно, що саме в літературі, яка вважається втіленням найвищих духовних злетів талановитих людей, широко вживаються комічні образи і смішні події, найважливішими різновидами яких є сатира і гумор.
Гумор – це м’який і доброзичливий сміх. Письменник, який використовує гумор у своїх творах не нищить і не заперечує те, що осміює, а лише підсміюється над тим, що описує, досить часто не тільки «вибачаючи» об’єкт, на який спрямований гумор, а й симпатизуючи йому. В той же час уміння сміятися над собою, а вже потім над іншими є безперечною ознакою внутрішньої свободи людини, над якою зовнішні сили не владні.
Щодо сатири, то це вже сміх нещадний, викривальний. Найчастіше сатира використовується для виколення ганебних явищ, які письменник вважає шкідливими для суспільства.
І гумор і сатира широко використовував у своїй творчості видатний руський письменник Антон Павлович Чехов. Він настільки вдало міг висміяти вади суспільства, що назви його творів і імена героїв цих творів використовувалися потім у якості ганебної характеристики тієї чи іншої реальної людини.
Одним з найяскравіших сатиричних творів А. П. Чехова можна вважати оповідання «Хамелеон». Звісно, що назва твору є алегоричною, бо кожному відомо, що ця дивна ящірка досить вдало змінює своє забарвлення відповідно оточуючої обстановки і швидко пристосовується до змін довкілля. Та це в природі. А ось коли людина, як головний герой оповідання Очумєлов, представник правосуддя, який повинен мати твердий погляд на те чи інше явище, докорінно і безсоромно, без жодного зніяковіння, змінює свій погляд на одне й теж явище декілька раз за хвилину – таке хамелеонство ганебне і його треба нещадно викорінювати із суспільних відносин. Саме з легкої руки письменника пристосуванців і сьогодні з презирливістю називають «хамелеонами».
Ще одним дієвим засобом, яким часто користувався А. П. Чехов є іронія – прихована насмішка над чимось або над кимось. Іронія у творах береться ніби в «лапки», тому така характеристика стає повною протилежністю тим якостям, які означають реальний зміст слів, узятих у лапки. Так, у оповіданні «Тонкий і товстий» тонкий і його родина були «приємно вражені» зустріччю з товстим. Він «одвернувся від тонкого», тому що його «занудило» від колишнього шкільного товариша, від його ганебного самоприниження.
Поведінка тонкого і його сина у цій сцені дуже нагадує поведінку героя іншого оповіданні Чехова – «Хамелеон». Якщо Нафанаїл перш, ніж зняти шапку, спочатку «трохи подумав» - чи неба то честі для незнайомої людини? – то потім швидко «впустив картуза» від пошани до високої посади колишнього приятеля товстого.
Усі ці засоби грають важливу руль у характеристиці персонажів творів А. П. Чехова та розкритті ідей цих творів. Саме завдяки їм особисто я прийшла до висновку, що такі вади, як малодушність, запопадливість, чиношанування, самоприниження і підлабузництво – це прояв внутрішнього рабства людини. А щоб завжди залишати гідною, треба знати собі ціну і поводитися на рівних з усіма оточуючими зважаючи на їхні чини і посади.
І треба пам’ятати, що сміх – це сильна зброя і важко тне погодитися зі словами філософа і письменника Вольтера: «що стало смішним, вже не може залишатися небезпечним»
з всіх живих істот на землі сміятися вміє тільки людина. То зовсім не дивно, що саме в літературі, яка вважається втіленням найвищих духовних злетів талановитих людей, широко вживаються комічні образи і смішні події, найважливішими різновидами яких є сатира і гумор.
Гумор – це м’який і доброзичливий сміх. Письменник, який використовує гумор у своїх творах не нищить і не заперечує те, що осміює, а лише підсміюється над тим, що описує, досить часто не тільки «вибачаючи» об’єкт, на який спрямований гумор, а й симпатизуючи йому. В той же час уміння сміятися над собою, а вже потім над іншими є безперечною ознакою внутрішньої свободи людини, над якою зовнішні сили не владні.
Щодо сатири, то це вже сміх нещадний, викривальний. Найчастіше сатира використовується для виколення ганебних явищ, які письменник вважає шкідливими для суспільства.
І гумор і сатира широко використовував у своїй творчості видатний руський письменник Антон Павлович Чехов. Він настільки вдало міг висміяти вади суспільства, що назви його творів і імена героїв цих творів використовувалися потім у якості ганебної характеристики тієї чи іншої реальної людини.
Одним з найяскравіших сатиричних творів А. П. Чехова можна вважати оповідання «Хамелеон». Звісно, що назва твору є алегоричною, бо кожному відомо, що ця дивна ящірка досить вдало змінює своє забарвлення відповідно оточуючої обстановки і швидко пристосовується до змін довкілля. Та це в природі. А ось коли людина, як головний герой оповідання Очумєлов, представник правосуддя, який повинен мати твердий погляд на те чи інше явище, докорінно і безсоромно, без жодного зніяковіння, змінює свій погляд на одне й теж явище декілька раз за хвилину – таке хамелеонство ганебне і його треба нещадно викорінювати із суспільних відносин. Саме з легкої руки письменника пристосуванців і сьогодні з презирливістю називають «хамелеонами».
Ще одним дієвим засобом, яким часто користувався А. П. Чехов є іронія – прихована насмішка над чимось або над кимось. Іронія у творах береться ніби в «лапки», тому така характеристика стає повною протилежністю тим якостям, які означають реальний зміст слів, узятих у лапки. Так, у оповіданні «Тонкий і товстий» тонкий і його родина були «приємно вражені» зустріччю з товстим. Він «одвернувся від тонкого», тому що його «занудило» від колишнього шкільного товариша, від його ганебного самоприниження.
Поведінка тонкого і його сина у цій сцені дуже нагадує поведінку героя іншого оповіданні Чехова – «Хамелеон». Якщо Нафанаїл перш, ніж зняти шапку, спочатку «трохи подумав» - чи неба то честі для незнайомої людини? – то потім швидко «впустив картуза» від пошани до високої посади колишнього приятеля товстого.
Усі ці засоби грають важливу руль у характеристиці персонажів творів А. П. Чехова та розкритті ідей цих творів. Саме завдяки їм особисто я прийшла до висновку, що такі вади, як малодушність, запопадливість, чиношанування, самоприниження і підлабузництво – це прояв внутрішнього рабства людини. А щоб завжди залишати гідною, треба знати собі ціну і поводитися на рівних з усіма оточуючими зважаючи на їхні чини і посади.
І треба пам’ятати, що сміх – це сильна зброя і важко тне погодитися зі словами філософа і письменника Вольтера: «що стало смішним, вже не може залишатися небезпечним»