Лірична героїня ділиться своїми емоціями від побаченого морського пейзажу («виглядаю у віконце: ясне небо, ясне море…»). Чудова природа – це ілюзорна країна світла («тут не чули зроду, що бува негода в світі!»). У наступних трьох строфах вона милується тишею («тиша в морі…»), спокоєм («не колишуться од вітру…») та гармонією у природі («стежечка злотиста», «з весельця щире золото спадає»). Зі шостої строфи в душі ліричної героїні виникає бажання самій сісти у човен-долю, щоб по сонячною стежкою у той край вічного проміння («попливла б я … тим шляхом»). В останній строфі вона передбачає, що шлях може бути нелегким, проте готова долати будь-які труднощі та перешкоди («не страшні для мене вітри, ні підводнії каміння») заради досягнення світлої мети.
Відповідь:
У якій родині народилася говорюща риба? У шанованих риб'ячою громадою батьків.
Як ставилися до риби батьки? Засмучені батьки сподівалися, що з віком, як їхня дитина вбиватиметься в луску, це мине, як минають дитячі хвороби.
Чи засмучувало це рибу? Не розуміла , що відбувається.
Як до риби ставилися інші риби? Їх дратувала присутність говорющої риби.
Хто судив рибу за її вміння говорити? Вся рибна громада в присутності старого риба.
Як риби повідомили говорющу рибу про свій вердикт Безслівний присуд був намальований верховодами на верхніх верствах води.
Які зміни відбулися з рибою на суші? Завела знайомство з рибалкою, в особі якого знайшла співрозмовника.
Чи є в сім'ї рибалки взаєморозуміння? Ні.
Як поставилися діти рибалки до риби? В один голос закричали: "Говорюща риба!" .
Яка доля спіткала говорюшу рибку? Дружина рибака приготували її на пательні.
Чому найбільше шкода жінки, яка не почула голосу риби Бо вона настільки заклопотана, що навіть не почула голос риби.
Основна думка казки "Говорюща риба" ... Той, хто чужий серед своїх, серед чужих своїм не стане.
Пояснення:
Лірична героїня ділиться своїми емоціями від побаченого морського пейзажу («виглядаю у віконце: ясне небо, ясне море…»). Чудова природа – це ілюзорна країна світла («тут не чули зроду, що бува негода в світі!»). У наступних трьох строфах вона милується тишею («тиша в морі…»), спокоєм («не колишуться од вітру…») та гармонією у природі («стежечка злотиста», «з весельця щире золото спадає»). Зі шостої строфи в душі ліричної героїні виникає бажання самій сісти у човен-долю, щоб по сонячною стежкою у той край вічного проміння («попливла б я … тим шляхом»). В останній строфі вона передбачає, що шлях може бути нелегким, проте готова долати будь-які труднощі та перешкоди («не страшні для мене вітри, ні підводнії каміння») заради досягнення світлої мети.