Здавалось би, що від часу написання Карпенком-Карим своїх видатних п'єс нас відділяють десятиліття, але й сьогодні його п'єси залишаються актуальними. І причина цьому — процес реформування економіки на ринковій основі. От тільки біда, що сьогодні ми не маємо такого геніального драматурга, який зумів би в такій яскравій формі показати, що подібні процеси — це в якійсь мірі випробування для суспільства: чи вдасться зберегти ті загальнолюдські цінності, які упродовж століть оберігала людська спільнота заради моральності підростаючого покоління.
На відміну від персонажів Карпенка-Карого, нинішні герої не такі однозначні, як у драматурга, вони мають вищу освіту, інколи освіту в декількох галузях і безперечний досвід у таємничому світі "тіньового бізнесу", а ше кажучи, вони майже всі пройшли складну школу через уміння виживати в корумпованих складних структурах. Що ж спільного у героїв Карпенка-Карого та "героїв нашого часу"? Безумовно, що прагнення мати якомога більше грошей, одним словом, гроші заради грошей. Пузир, Калитка не зупиняться ні перед чим, аби тільки збагатитися. А що сучасні бізнесмени? Гроші на першому плані в усіх "крутяків" (а використовуючи сучасну лексику, — в "олігархів") і, на жаль, не заради розвитку якоїсь галузі виробництва, бо це мало б позитивний відтінок, а саме заради грошей, великих грошей. Тільки ховають вони їх не в калитку, не в придбання товарів чи земель, не в удосконалення виробничих процесів, а в банки-схованки за кордоном, "на чорний день". І з'являється інтерпретація: не "на чорний день", а "щоб і моїм онукам вистачило". Бачте, апетити вже не такі, як у Пузиря чи Калитки. їм уже давай більше. І якщо відкриття пам'ятника Котляревському для Пузиря було "без надобності", то сучасні пузирі та калитки і з мистецтва роблять гроші. Правда, виникає питання, чи можна те, що вони підтримують, наприклад на сцені, назвати мистецтвом. Але народу "наравиться", тож і течуть грошики в кишені пузирів.
ответ:омео – один из главных героев пьесы Шекспира, молодой сын главы семьи Монтекки, древнего и уважаемого рода в городе Вероне. В пьесе о нем мы впервые узнаем из разговора его отца с другом Ромео Бенволио. Старый Монтекки тревожится по поводу странного душевного состояния сына:
Его там часто по утрам встречают:
Слезами множит утра он росу
И к тучам тучи вздохов прибавляет.
От света прочь бежит мой сын печальный
И замыкается в своих покоях;
Завесит окна, свет дневной прогонит
И сделает искусственную ночь.
Ромео не хочет делиться с отцом причинами своей печали, в пучину которой погрузился с головой:
Но он один – советчик чувств своих.
Он – не скажу, что сам себе не верен,
Но так он необщителен и скрытен,
Так недоступен никаким расс Из разговора Ромео с Бенволио мы узнаем, что причиной печали главного героя является неразделенная любовь к девушке Розалине - «нелюбовь ко мне возлюбленной». Ромео томится тягостными чувствами, унынием. «Любовь» к Розалине тяжестью лежит на его душе:
О гнев любви! О ненависти нежность!
Из ничего рожденная безбрежность!
О тягость легкости, смысл пустоты!
Бесформенный хаос прекрасных форм,
Свинцовый пух и ледяное пламя,
Недуг целебный, дым, блестящий ярко,
Бессонный сон, как будто и не сон!
Такой любовью дух мой поражен.
Ромео говорит много о коварстве своей «возлюбленной», своем несчастье, горестях любви, постоянно жалуется.
Тсс… нет меня! Где ты Ромео видишь?
Я потерял себя. Ромео нет.
Я заживо убит ее обетом!
Я мертв – хоть жив и говорю об этом.
Нет, но несчастней я, чем сумасшедший:
В темницу заперт, голодом измучен,
Избит, истерзан…
Стрелой его (Купидона) я ранен слишком сильно,
Чтоб на крылах парить, и связан так,
Что мне моей тоски не перепрыгнуть.
Любовь, как груз, гнетет меня к земле.
Как мы позже узнаем, «любовь» эта была надуманной, наигранной. Молодой Ромео искал развлечься, а образ несчастного любовника как нельзя лучше подходил его страстной юной натуре. Его чувства брат Лоренцо называет «глупый пыл»:
А Розалина! Ты ее забыл?
В глазах у вас – не в сердце страсти пыл.
Из-за нее какие слез потоки
На бледные твои струились щеки!
Что вызубрил любовь ты наизусть,
Не зная букв.
В Вероне отношение к Ромео хорошее, он благороден. Даже старик Капулетти, глава враждующего семейства, положительно отзывается о Ромео:
Себя он держит истым дворянином;
Сказать по правде – вся Верона хвалит
Его за добродетель и учтивость.
Ромео беспристрастен к вражде семейств, не ищет стычек и драк, не жаждет крови. Он скорбит о том, что ему пришлось пролить кровь его врагов, однако Ромео сделал это по необходимости вступиться за честь своего убитого Тибальдом друга Меркуцио:
Цього мабуть достатньо
Здавалось би, що від часу написання Карпенком-Карим своїх видатних п'єс нас відділяють десятиліття, але й сьогодні його п'єси залишаються актуальними. І причина цьому — процес реформування економіки на ринковій основі. От тільки біда, що сьогодні ми не маємо такого геніального драматурга, який зумів би в такій яскравій формі показати, що подібні процеси — це в якійсь мірі випробування для суспільства: чи вдасться зберегти ті загальнолюдські цінності, які упродовж століть оберігала людська спільнота заради моральності підростаючого покоління.
На відміну від персонажів Карпенка-Карого, нинішні герої не такі однозначні, як у драматурга, вони мають вищу освіту, інколи освіту в декількох галузях і безперечний досвід у таємничому світі "тіньового бізнесу", а ше кажучи, вони майже всі пройшли складну школу через уміння виживати в корумпованих складних структурах. Що ж спільного у героїв Карпенка-Карого та "героїв нашого часу"? Безумовно, що прагнення мати якомога більше грошей, одним словом, гроші заради грошей. Пузир, Калитка не зупиняться ні перед чим, аби тільки збагатитися. А що сучасні бізнесмени? Гроші на першому плані в усіх "крутяків" (а використовуючи сучасну лексику, — в "олігархів") і, на жаль, не заради розвитку якоїсь галузі виробництва, бо це мало б позитивний відтінок, а саме заради грошей, великих грошей. Тільки ховають вони їх не в калитку, не в придбання товарів чи земель, не в удосконалення виробничих процесів, а в банки-схованки за кордоном, "на чорний день". І з'являється інтерпретація: не "на чорний день", а "щоб і моїм онукам вистачило". Бачте, апетити вже не такі, як у Пузиря чи Калитки. їм уже давай більше. І якщо відкриття пам'ятника Котляревському для Пузиря було "без надобності", то сучасні пузирі та калитки і з мистецтва роблять гроші. Правда, виникає питання, чи можна те, що вони підтримують, наприклад на сцені, назвати мистецтвом. Але народу "наравиться", тож і течуть грошики в кишені пузирів.
ответ:омео – один из главных героев пьесы Шекспира, молодой сын главы семьи Монтекки, древнего и уважаемого рода в городе Вероне. В пьесе о нем мы впервые узнаем из разговора его отца с другом Ромео Бенволио. Старый Монтекки тревожится по поводу странного душевного состояния сына:
Его там часто по утрам встречают:
Слезами множит утра он росу
И к тучам тучи вздохов прибавляет.
От света прочь бежит мой сын печальный
И замыкается в своих покоях;
Завесит окна, свет дневной прогонит
И сделает искусственную ночь.
Ромео не хочет делиться с отцом причинами своей печали, в пучину которой погрузился с головой:
Но он один – советчик чувств своих.
Он – не скажу, что сам себе не верен,
Но так он необщителен и скрытен,
Так недоступен никаким расс Из разговора Ромео с Бенволио мы узнаем, что причиной печали главного героя является неразделенная любовь к девушке Розалине - «нелюбовь ко мне возлюбленной». Ромео томится тягостными чувствами, унынием. «Любовь» к Розалине тяжестью лежит на его душе:
О гнев любви! О ненависти нежность!
Из ничего рожденная безбрежность!
О тягость легкости, смысл пустоты!
Бесформенный хаос прекрасных форм,
Свинцовый пух и ледяное пламя,
Недуг целебный, дым, блестящий ярко,
Бессонный сон, как будто и не сон!
Такой любовью дух мой поражен.
Ромео говорит много о коварстве своей «возлюбленной», своем несчастье, горестях любви, постоянно жалуется.
Тсс… нет меня! Где ты Ромео видишь?
Я потерял себя. Ромео нет.
Я заживо убит ее обетом!
Я мертв – хоть жив и говорю об этом.
Нет, но несчастней я, чем сумасшедший:
В темницу заперт, голодом измучен,
Избит, истерзан…
Стрелой его (Купидона) я ранен слишком сильно,
Чтоб на крылах парить, и связан так,
Что мне моей тоски не перепрыгнуть.
Любовь, как груз, гнетет меня к земле.
Как мы позже узнаем, «любовь» эта была надуманной, наигранной. Молодой Ромео искал развлечься, а образ несчастного любовника как нельзя лучше подходил его страстной юной натуре. Его чувства брат Лоренцо называет «глупый пыл»:
А Розалина! Ты ее забыл?
В глазах у вас – не в сердце страсти пыл.
Из-за нее какие слез потоки
На бледные твои струились щеки!
Что вызубрил любовь ты наизусть,
Не зная букв.
В Вероне отношение к Ромео хорошее, он благороден. Даже старик Капулетти, глава враждующего семейства, положительно отзывается о Ромео:
Себя он держит истым дворянином;
Сказать по правде – вся Верона хвалит
Его за добродетель и учтивость.
Ромео беспристрастен к вражде семейств, не ищет стычек и драк, не жаждет крови. Он скорбит о том, что ему пришлось пролить кровь его врагов, однако Ромео сделал это по необходимости вступиться за честь своего убитого Тибальдом друга Меркуцио:
Ромео с ним заговорил учтиво,
Указывал, как пуст предлог для ссоры,
Предупреждал, что гнев ваш будет грозен, —
Все так спокойно, кротко и смиренно, —
Но ярости его не обуздал…
Объяснение: