За типом світобачення він був романтиком. Світ бачив безмежним, загадковим і мінливим. З дитинства багато хворів, переніс шість важких операцій – шість разів був на грані смерті. Звідси його палке життєлюбство, нестримний потяг до краси навколишнього світу, вміння ту красу віднайти й передати – його романтика вітаїзму (від лат. vita – життя) суголосна поширеній у 20-ті роки світоглядній позиції. Отже, ріс мрійливим, тендітним, задумливим. Дуже захоплювався морем. Усе життя йому буде огидно „буденна провінціальщина", яку він вважає „одвічним прокляттям української нації", напівінтелігенщина (нехтування знанням і культурою, бездумне ставлення до світу). Він не міг уявити себе автором „зеленої, повзучої прози". Він був поетом, мислив образно, дійсність бачив образно. І вірші писав усе життя, хоч дедалі рідше і рідше. На широту його світогляду впливали книги, прочитані в юності, те культурно-мистецьке оточення, в яке пощастило потрапити молодим. Р.Кіплінг, Д.Лондон, О'Генрі, М.Твен, Д.Конрад – ось неповний перелік „Володарів романтичного слова", які зваблювали юного мрійника в загадкові прерії, екзотичні землі, незвідані ще моря. Імпонували сильні, сміливі герої, які завжди перемагали й досягали мети. Усе життя любив подорожувати. Був ініціатором письменницької команди, яка часто мандрувала Україною на автомашині. Тільки дорогу в нікуди сприймало його серце, а воно з плином років усе наближалося і, нарешті, стала неминучою реальністю. О.Довженко записав у щоденнику: „Нещасливий мій друг. Скільки й пам'ятаю я, весь час він мучився, страждав і фізично і душевно. Все життя його було скорботне. Навіть писати перед смертю почав по-руськи, очевидно з огиди до обвинувачень у націоналізмі, з огиди до дурнів безперечних, злих гайдуків і кар'єристів". В нього не стріляли в підвалах НКВС, не відправляли етапом на Колиму чи Соловки. Його переслідували все життя, послідовно, наполегливо витруювали живий дух Художника, Поета. Духовна смерть наступала значно раніше фізичної. Смерть таланту, даного Богом, зазнало багато українських митців. Його критикували за новаторський роман „Майстер корабля", дружньо цькували за „Чотири шаблі". 1929 р. слідом за сфабрикованим процесом Спілки визволення України (СВУ) посунеться лавина репресій. Його теж могли „забрати". Ідеологічно правильні „Вершники" на якийсь час врятували його становище. Ганебна, жорстока критика „Живої води" змусить писати „Київські оповідання", оптимістично фальшиві, пафосні. Він залишив багатожанрову спадщину. 70 новел, оповідань, чимало поезій, повість, романи, 7 п'єс, кіносценарій, публіцистика. Не все цікаве для нас, не все художньо вартісним було і за життя письменника. Ранні новели, оповідання, „Байгород", „Майстер корабля", „Чотири шаблі", кілька розділів „Вершників" – це все, що встиг створити вільно Ю.Яновський. Далі істинне обличчя митця закінчилося. Перетворити вільного письменника у красиву воскову ляльку, вставити їй штучне серце, яке б забилося відповідно до партійних вказівок – в цьому полягало „культурне будівництво" в пролетарській державі. Ю.Яновського справедливо називають новатором в українській літературі ХХ ст. Він – представник неоромантичної течії, намагався відходити від усталених схем, банальності, трафаретів. Перші збірки новел Ю.Яновського „Мамутові бивні", „Кров землі" підтвердили про відхід від народницько-просвітницьких традицій ХІХ ст. – поч. ХХ. Проблематика оповідань цих збірок пов'язана зі спробою письменника осмислити, зрозуміти специфіку громадянської війни в Україні, звернути увагу на повстанську стихію, отаманство, партизанську вольницю. Його герой романтичний, він стоїть перед вибором, перемагає в якому революційний обов'язок. Він – сильна, вольова натура, яскрава особистість, ним у першу чергу керує революційна ідея. Особисте відступає на другий план. Цей мотив провідний у тогочасній прозі. Вплив зарубіжної романтичної класики позначився на романах „Майстер корабля" і „Чотири шаблі".
Назва: "Червоно калино, чого в лузі гнешся?" Автор: І. Франко
Рід: лірика Вид: інтимна
Тема: розмова між калиною та дубом. Ідея: непоєднуваність ніжності та тендітності з грубістю та похмурістю.
Худ. засоби:
Епітети: червона калина, червоні ягідки. Ритор.запитання: Чого в лузі гнешся? До сонця не пнешся? Чи бурі боїшся...? Звертання: червоно калино.
У вірші можна зустріти чимало повторів, що дозволяє відчути атмосферу народності. Завдяки постійним епітетам, народним образам та художнім засобам вірш здається стилізацією під фольклорний твір.
Отже, ріс мрійливим, тендітним, задумливим. Дуже захоплювався морем. Усе життя йому буде огидно „буденна провінціальщина", яку він вважає „одвічним прокляттям української нації", напівінтелігенщина (нехтування знанням і культурою, бездумне ставлення до світу). Він не міг уявити себе автором „зеленої, повзучої прози". Він був поетом, мислив образно, дійсність бачив образно. І вірші писав усе життя, хоч дедалі рідше і рідше.
На широту його світогляду впливали книги, прочитані в юності, те культурно-мистецьке оточення, в яке пощастило потрапити молодим. Р.Кіплінг, Д.Лондон, О'Генрі, М.Твен, Д.Конрад – ось неповний перелік „Володарів романтичного слова", які зваблювали юного мрійника в загадкові прерії, екзотичні землі, незвідані ще моря. Імпонували сильні, сміливі герої, які завжди перемагали й досягали мети.
Усе життя любив подорожувати. Був ініціатором письменницької команди, яка часто мандрувала Україною на автомашині. Тільки дорогу в нікуди сприймало його серце, а воно з плином років усе наближалося і, нарешті, стала неминучою реальністю. О.Довженко записав у щоденнику: „Нещасливий мій друг. Скільки й пам'ятаю я, весь час він мучився, страждав і фізично і душевно. Все життя його було скорботне. Навіть писати перед смертю почав по-руськи, очевидно з огиди до обвинувачень у націоналізмі, з огиди до дурнів безперечних, злих гайдуків і кар'єристів".
В нього не стріляли в підвалах НКВС, не відправляли етапом на Колиму чи Соловки. Його переслідували все життя, послідовно, наполегливо витруювали живий дух Художника, Поета. Духовна смерть наступала значно раніше фізичної. Смерть таланту, даного Богом, зазнало багато українських митців. Його критикували за новаторський роман „Майстер корабля", дружньо цькували за „Чотири шаблі". 1929 р. слідом за сфабрикованим процесом Спілки визволення України (СВУ) посунеться лавина репресій. Його теж могли „забрати". Ідеологічно правильні „Вершники" на якийсь час врятували його становище. Ганебна, жорстока критика „Живої води" змусить писати „Київські оповідання", оптимістично фальшиві, пафосні.
Він залишив багатожанрову спадщину. 70 новел, оповідань, чимало поезій, повість, романи, 7 п'єс, кіносценарій, публіцистика. Не все цікаве для нас, не все художньо вартісним було і за життя письменника. Ранні новели, оповідання, „Байгород", „Майстер корабля", „Чотири шаблі", кілька розділів „Вершників" – це все, що встиг створити вільно Ю.Яновський. Далі істинне обличчя митця закінчилося. Перетворити вільного письменника у красиву воскову ляльку, вставити їй штучне серце, яке б забилося відповідно до партійних вказівок – в цьому полягало „культурне будівництво" в пролетарській державі.
Ю.Яновського справедливо називають новатором в українській літературі ХХ ст. Він – представник неоромантичної течії, намагався відходити від усталених схем, банальності, трафаретів.
Перші збірки новел Ю.Яновського „Мамутові бивні", „Кров землі" підтвердили про відхід від народницько-просвітницьких традицій ХІХ ст. – поч. ХХ.
Проблематика оповідань цих збірок пов'язана зі спробою письменника осмислити, зрозуміти специфіку громадянської війни в Україні, звернути увагу на повстанську стихію, отаманство, партизанську вольницю. Його герой романтичний, він стоїть перед вибором, перемагає в якому революційний обов'язок. Він – сильна, вольова натура, яскрава особистість, ним у першу чергу керує революційна ідея. Особисте відступає на другий план. Цей мотив провідний у тогочасній прозі.
Вплив зарубіжної романтичної класики позначився на романах „Майстер корабля" і „Чотири шаблі".
Автор: І. Франко
Рід: лірика
Вид: інтимна
Тема: розмова між калиною та дубом.
Ідея: непоєднуваність ніжності та тендітності з грубістю та похмурістю.
Худ. засоби:
Епітети: червона калина, червоні ягідки.
Ритор.запитання: Чого в лузі гнешся? До сонця не пнешся? Чи бурі боїшся...?
Звертання: червоно калино.
У вірші можна зустріти чимало повторів, що дозволяє відчути атмосферу народності. Завдяки постійним епітетам, народним образам та художнім засобам вірш здається стилізацією під фольклорний твір.