Т. Шевченко силою свого поетичного слова, силою своєї безмежної любові до рідного народу, до України намагався пробити мури людської байдужості, панської обмеженості. Т. Шевченко все знав, все відчував: як жив народ, про що він думав, постійно шукаючи шляхів до кращого майбутнього.
Роздумуючи над минулим і майбутнім свого народу, Т. Шевченко неодноразово порушує питання: а для чого живе людина, в чому суть людського життя? Як боляче було дивитись поетові на підневільне тяжке життя свого народу, але ще гірше було бачити його покірність. Поет прагне розбудити свій народ від тяжкого сну, запалити в ньому іскру протесту, ненависті до жорстокої дійсності.
ответ: Тема: зображення життєрадісного настрою, ніжного ліризму та оптимізму ліричної героїні
Головна думка: заклик бути життєлюбом та оптимістом («Пролітаю між людьми похмурими»)
Провідний мотив: радіти кожній миті та дивитися на труднощі оптимістично, щоб життя не було похмурим (прагнення переповнити кожну мить життя)
Рід літератури: лірика
Вид лірики: громадянська (патріотична)
Збірка: «О краю мій» (1999)
Жанр: вірш
Художні засоби
Епітети: безжурний вітрогон, людьми похмурими
Персоніфікація: «радість тулиться»
Метафора: «поле перед нами стелеться», «пролітаю між людьми», «козачка вдаряю»
Порівняння: «радість..., як безжурний вітрогон-хлопчина», «рветься, як метелиця, ніби поле перед нами стелиться, ніби зникли авта й мотоцикли»
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли».
Риторичний оклик: «І сама я на ногах не встою … Бо хлопчина не дає спокою!»
Кількість строф: три
Вид строфи: катрен (чотиривірш)
Віршований розмір: тристопний анапест (трискладова стопа з наголосом на третьому складі UU_)
І |са |ма | я | на |но |гах |не |всто|ю,
Про|лі |та |ю |між|лю|дьми |по |хму|ри|ми,
Ко |за |чка|вда|ря |ю |по |під | му |ра |ми
Бо |хло|пчи|на |не | да|є |спо |ко |ю!
Схема ненаголошених (U) й наголошених (__) складів, стоп (/).
UU_/ UU_/ UU_/U
UU_/ UU_/ UU_/UU
UU_/ UU_/ UU_/UU
UU_/ UU_/ UU_/U
Римування: кільцеве (АББА)
Рими: причина – хлопчина, вулицю – тулиться, звикли – мотоцикли, метелиця – стелиться, встою – спокою, похмурими – мурами
Объяснение:
Т. Шевченко силою свого поетичного слова, силою своєї безмежної любові до рідного народу, до України намагався пробити мури людської байдужості, панської обмеженості. Т. Шевченко все знав, все відчував: як жив народ, про що він думав, постійно шукаючи шляхів до кращого майбутнього.
Роздумуючи над минулим і майбутнім свого народу, Т. Шевченко неодноразово порушує питання: а для чого живе людина, в чому суть людського життя? Як боляче було дивитись поетові на підневільне тяжке життя свого народу, але ще гірше було бачити його покірність. Поет прагне розбудити свій народ від тяжкого сну, запалити в ньому іскру протесту, ненависті до жорстокої дійсності.