Українська література містить велику кількість прикладів різної поведінки головних героїв-українців. Зокрема, у творі «Мартин Боруля» є головна дійова особа – звичайний роботяга Мартин Боруля, який раптово дуже сильно захотів отримати високий статус дворянина. Автор даного творів Іван Карпенко-Карий прекрасно знав приклад такого чоловіка, тому що в аналогічну ситуацію потрапив і його власний батько. Прочитавши даний твір, кожен читач мимоволі задається філософським запитання: а що ж є найголовнішим у житті кожної людини – титул, гроші або ж все-таки вміння залишатися справжньою людиною в будь-яких ситуаціях?
Я переконаний, що все ж найголовнішим є останнє. Люди не так сильно відрізняються через свої титули. Навпаки, титул не тільки дає якісь привілеї, але й обов’язки, яких теж необхідно дотримуватися, що дуже рідко буває просто. Якщо не дотримуватися своїх обов’язків, то такий бажаний колись титул можна зовсім втратити і забути про те, що це таке. Це призводить до нервозності, зайвих проблем тощо. Більш того, у випадку з Мартином Борулею титул змушував чоловіка здаватися тим, ким він не є. Дворяни довго сплять, по-особливому спілкуються і мало працюють, а ось Мартин Боруля всього цього не хотів, воно йому було непотрібно, але він змушував себе, що робило його дуже комічним. Більш того, він змушував робити все це і своїх близьких людей, що вже зовсім нікуди не годиться, адже це він хотів стати дворянином, а не вони.
Щось подібне можна сказати і про гроші. Природно, що споживання як можна більшої кількості благ було завжди важливим для людини. Але гроші завжди пов’язані з проблемами. Наприклад, людина буде боятися втратити зароблене, втратити вкладене, стати жертвою обману або пограбування. Все це, звичайно, не дозволяє розслабитися, забирає спокій і дуже часто робить людину нещасною. Хоча, звичайно, так трапляється не завжди. Утім, кожен повинен розуміти, що великі гроші практично завжди призводять до великого головного болю.
Давні корені мають українські думи. Вони доносять до нас спогади народу про героїчне минуле України та відданих рідній землі героїв. Одним із таких чудових творів, який зберігся до наших часів, є «Дума про Марусю Богуславку». Мені дуже сподобався цей твір, особливо образ головної героїні — Марусі Богуславки. Він видався мені цікавим і неоднозначним.
Доля Марусі була трагічною, як і доля багатьох українців періоду татарської навали. Українських дівчат часто забирали у неволю, і все життя вони змушені були служити загарбникам. Однією з таких дівчат і була Маруся Богуславка, серце і душа якої належали рідному краю і народові. Адже не забула вона християнських свят і «святий празник, роковий день Великдень». Побачивши в темниці сімсот козаків, які перебували у неволі вже тридцять років, дівчина вирішила до м. Спочатку вона нагадала їм про велике свято на їх рідній землі. Козаки засмутилися і почали проклинати бранку. Але Маруся пообіцяла випустити їх на волю. Отримавши ключі від свого пана, вона відчинила темницю і звільнила козаків:
Ой, козаки,
Ви, бідші невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте…
Вона просить звільнених бранців заїхати до її родини в рідне місто Богуслав. Вона не хоче, щоб батько «збував великих маєтків» і викупляв її. Минуло багато часу, і дівчина вже перейняла іншу віру «для роскоші турецької. Для лакомства нещасного». Але я гадаю, що не можна вважати, ніби Маруся « потурчилась, побусурменилась». Хоча її життя пройшло в неволі, але героїчний вчинок залишився в пам’яті народу і вилився в думі.
Я переконаний, що все ж найголовнішим є останнє. Люди не так сильно відрізняються через свої титули. Навпаки, титул не тільки дає якісь привілеї, але й обов’язки, яких теж необхідно дотримуватися, що дуже рідко буває просто. Якщо не дотримуватися своїх обов’язків, то такий бажаний колись титул можна зовсім втратити і забути про те, що це таке. Це призводить до нервозності, зайвих проблем тощо. Більш того, у випадку з Мартином Борулею титул змушував чоловіка здаватися тим, ким він не є. Дворяни довго сплять, по-особливому спілкуються і мало працюють, а ось Мартин Боруля всього цього не хотів, воно йому було непотрібно, але він змушував себе, що робило його дуже комічним. Більш того, він змушував робити все це і своїх близьких людей, що вже зовсім нікуди не годиться, адже це він хотів стати дворянином, а не вони.
Щось подібне можна сказати і про гроші. Природно, що споживання як можна більшої кількості благ було завжди важливим для людини. Але гроші завжди пов’язані з проблемами. Наприклад, людина буде боятися втратити зароблене, втратити вкладене, стати жертвою обману або пограбування. Все це, звичайно, не дозволяє розслабитися, забирає спокій і дуже часто робить людину нещасною. Хоча, звичайно, так трапляється не завжди. Утім, кожен повинен розуміти, що великі гроші практично завжди призводять до великого головного болю.
Доля Марусі була трагічною, як і доля багатьох українців періоду татарської навали. Українських дівчат часто забирали у неволю, і все життя вони змушені були служити загарбникам. Однією з таких дівчат і була Маруся Богуславка, серце і душа якої належали рідному краю і народові. Адже не забула вона християнських свят і «святий празник, роковий день Великдень». Побачивши в темниці сімсот козаків, які перебували у неволі вже тридцять років, дівчина вирішила до м. Спочатку вона нагадала їм про велике свято на їх рідній землі. Козаки засмутилися і почали проклинати бранку. Але Маруся пообіцяла випустити їх на волю. Отримавши ключі від свого пана, вона відчинила темницю і звільнила козаків:
Ой, козаки,
Ви, бідші невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте…
Вона просить звільнених бранців заїхати до її родини в рідне місто Богуслав. Вона не хоче, щоб батько «збував великих маєтків» і викупляв її. Минуло багато часу, і дівчина вже перейняла іншу віру «для роскоші турецької. Для лакомства нещасного». Але я гадаю, що не можна вважати, ніби Маруся « потурчилась, побусурменилась». Хоча її життя пройшло в неволі, але героїчний вчинок залишився в пам’яті народу і вилився в думі.