Доброта – це єдине вбрання, яке ніколи не псується.
Життя дано на добрі справи - говорить народна мудрість, а для того, щоб вихованці не забували про таку рису, як доброта - є, принаймні, 17 лютого. Саме в цей день багато хто відзначає свято - Всесвітній день спонтанного прояву Доброти.
Найпростішим виявом доброти в цей день є наше ставлення до оточуючих. Мова йде як про добре слово, просту і не дуже до підтримку, мотиваційні слова, милі бесіди і приємні зустрічі. Увага, щирість - чи не головні й обов'язкові риси цього дня. Потрібно приділяти час близьким людям, провести його з сім'єю, рідними, друзями.
Доброта - якість, яка цінується незалежно від свята, тому проявляти її варто не тільки сьогодні. Але сьогодні можна зробити ще більше добрих справ, ніж зазвичай.
Для Олени Теліги, як і для багатьох її однодумців, провідною ідеєю і в поезії, і в громадській діяльності була ідея державності України. Цьому було присвячене її життя. Так, у вірші "Пломінний день", що належить до громадянської лірики, поетка декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. Душа її сповнена енергії жити і боротися заради Вітчизни до кінця життя: "Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину!". Авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: "Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово — Україна". У творі простежується філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа "рушає на шляхи великі". Використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити "застиглі і покірні води", щоб вони "забурлили водоспадом" саме "на землі байдужо — непривітній". Авторка утверджує активну життєву позицію: "Хочу жити, аж життя не зломить..."
У вірші "Радість" ми бачимо ліричну героїню, яка несе радість у серці, причини її пояснити не може, до неї "радість тулиться", і ця радість передається поетичним порівнянням "як безжурний вітрогон хлопчина". Радість спинити не можна, бо "Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли". Ця безжурна радість переповнює вщерть: "Пролітаю між людьми похмурими, Козачка вдаряю попід мурами..." Весь вірш пройнятий життєрадісною настроєністю, передає ніжний ліризм і оптимізм ліричної героїні.
У вірші "Сучасникам" Олена Теліга насправді звернулася не тільки до сучасників. Можна стверджувати, що рядки цього твору — моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесних гасел, а до конкретних дій: "Не треба слів! Хай буде тільки діло! Його роби — спокійний і суворий". Людина може бути ослабленою своїми переживаннями, інтимними почуттями, коли ж ідеться до справи, то поетеса закликає: "Не плутай душу у горіння тіла, Сховай свій біль. Зломи раптовий порив". Сама ж лірична героїня має все це поєднаним у житті "у святім союзі", де є й "душа і тіло", і "щастя з гострим болем". Проте людина може підпорядкувати все своїй волі, як це може зробити вона: "Мій біль бринить, зате коли сміюся, То сміх мій рветься джерелом на волю!" Не слід зрікатися радостей, що їх дарує доля, але, коли цього потребує справа всього життя, коли перед нею ворог, — вона не дозволить собі бути слабкою.
Объяснение:
Так, у вірші «Пломінний день», що належить до громадянської лірики, поетка Олена Теліга декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. Душа її сповнена енергії жити і боротися заради Вітчизни до кінця життя: «Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину!». Авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: «Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово — Україна». У творі простежується філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа «рушає на шляхи великі». Використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити «застиглі і покірні води», щоб вони «забурлили водоспадом» саме «на землі байдужо- непривітній». Авторка утверджує активну життєву позицію: «Хочу жити, аж життя не зломить...»
У патріотичній ліриці Олег Ольжич на диво сповідальний. Очима свого покоління він дивиться на світ в циклах віршів «Городок. 1932» та «Незнаному воякові». Навіть для нашої молоді актуальні рядки:
І бачили очі дитячі твої,
Широкі і схожі на рану,
Як люди, що знали визвольні бої,
Улесливо кланялись пану.
І слухали уші, коли вчителі
Учили, нечесно-лукаві,
Лучити гонори своєї землі
У службу ворожій державі...
І встала потворна оголена суть
Повільно зради ідеї.
Не може, не може, не може ж так буть,
Облудники і фарисеї!
У своїй творчості Теліга стояла на межі, де закінчується спокій, сірість буднів і починається палахкотіння вогню боротьби, справжнього життя.
Доброта – це єдине вбрання, яке ніколи не псується.
Життя дано на добрі справи - говорить народна мудрість, а для того, щоб вихованці не забували про таку рису, як доброта - є, принаймні, 17 лютого. Саме в цей день багато хто відзначає свято - Всесвітній день спонтанного прояву Доброти.
Найпростішим виявом доброти в цей день є наше ставлення до оточуючих. Мова йде як про добре слово, просту і не дуже до підтримку, мотиваційні слова, милі бесіди і приємні зустрічі. Увага, щирість - чи не головні й обов'язкові риси цього дня. Потрібно приділяти час близьким людям, провести його з сім'єю, рідними, друзями.
Доброта - якість, яка цінується незалежно від свята, тому проявляти її варто не тільки сьогодні. Але сьогодні можна зробити ще більше добрих справ, ніж зазвичай.
Для Олени Теліги, як і для багатьох її однодумців, провідною ідеєю і в поезії, і в громадській діяльності була ідея державності України. Цьому було присвячене її життя. Так, у вірші "Пломінний день", що належить до громадянської лірики, поетка декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. Душа її сповнена енергії жити і боротися заради Вітчизни до кінця життя: "Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину!". Авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: "Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово — Україна". У творі простежується філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа "рушає на шляхи великі". Використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити "застиглі і покірні води", щоб вони "забурлили водоспадом" саме "на землі байдужо — непривітній". Авторка утверджує активну життєву позицію: "Хочу жити, аж життя не зломить..."
У вірші "Радість" ми бачимо ліричну героїню, яка несе радість у серці, причини її пояснити не може, до неї "радість тулиться", і ця радість передається поетичним порівнянням "як безжурний вітрогон хлопчина". Радість спинити не можна, бо "Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли". Ця безжурна радість переповнює вщерть: "Пролітаю між людьми похмурими, Козачка вдаряю попід мурами..." Весь вірш пройнятий життєрадісною настроєністю, передає ніжний ліризм і оптимізм ліричної героїні.
У вірші "Сучасникам" Олена Теліга насправді звернулася не тільки до сучасників. Можна стверджувати, що рядки цього твору — моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесних гасел, а до конкретних дій: "Не треба слів! Хай буде тільки діло! Його роби — спокійний і суворий". Людина може бути ослабленою своїми переживаннями, інтимними почуттями, коли ж ідеться до справи, то поетеса закликає: "Не плутай душу у горіння тіла, Сховай свій біль. Зломи раптовий порив". Сама ж лірична героїня має все це поєднаним у житті "у святім союзі", де є й "душа і тіло", і "щастя з гострим болем". Проте людина може підпорядкувати все своїй волі, як це може зробити вона: "Мій біль бринить, зате коли сміюся, То сміх мій рветься джерелом на волю!" Не слід зрікатися радостей, що їх дарує доля, але, коли цього потребує справа всього життя, коли перед нею ворог, — вона не дозволить собі бути слабкою.
Объяснение:
Так, у вірші «Пломінний день», що належить до громадянської лірики, поетка Олена Теліга декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. Душа її сповнена енергії жити і боротися заради Вітчизни до кінця життя: «Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину!». Авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: «Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово — Україна». У творі простежується філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа «рушає на шляхи великі». Використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити «застиглі і покірні води», щоб вони «забурлили водоспадом» саме «на землі байдужо- непривітній». Авторка утверджує активну життєву позицію: «Хочу жити, аж життя не зломить...»
У патріотичній ліриці Олег Ольжич на диво сповідальний. Очима свого покоління він дивиться на світ в циклах віршів «Городок. 1932» та «Незнаному воякові». Навіть для нашої молоді актуальні рядки:
І бачили очі дитячі твої,
Широкі і схожі на рану,
Як люди, що знали визвольні бої,
Улесливо кланялись пану.
І слухали уші, коли вчителі
Учили, нечесно-лукаві,
Лучити гонори своєї землі
У службу ворожій державі...
І встала потворна оголена суть
Повільно зради ідеї.
Не може, не може, не може ж так буть,
Облудники і фарисеї!
У своїй творчості Теліга стояла на межі, де закінчується спокій, сірість буднів і починається палахкотіння вогню боротьби, справжнього життя.