сергій жадан – перші дні листопада
перші дні листопада.
вона спить у порожній кімнаті, в чужому ліжку.
а він думає: чуже місто, чужа кімната —
як я її тут залишу?
третя по обіді.
суха осінь.
посиджу, доки вона спить, заговорюючи постійно.
світло таке легке.
вона четвертий день у дорозі.
хай їй хоча би тут буде спокійно.
якщо буде потрібно —
поправлятиму ковдру.
якщо буде холодно —
причинятиму вікна.
спробую перехитрити її застуду невиліковну.
я сам усе це вигадав,
вона ні в чому не винна.
як я її залишу?
незабаром почнеться вечір.
швидко стемніє, повітря остигне.
краще вже охоронятиму її речі.
краще вже грітиму її стигми.
раптом, коли я піду, ріки затоплять кімнату,
раптом птахи почнуть битися в стіни,
раптом дерева обступлять її й поведуть на страту,
раптом сусіди почнуть рвати тіло її на частини,
раптом, щойно я вийду, вона забуде про мене,
раптом забуде все, що говорила до цього,
раптом серце її, золоте й шалене,
буде битись тепер для когось чужого.
хай спить. хай розбереться зі снами.
хай її нинішні сни перетечуть у колишні.
навіть якщо в своєму сні вона мене не впізнає.
навіть якщо їй буде снитись хтось інший.
і ось він сидить, відраховуючи хвилини.
сидить, нервує без потреби.
а вона не прокидається лише з тієї причини,
що боїться, прокинувшись, не побачити його коло себе.
осінь над ними з льоду й сталі.
холодні ріки, незнайомі люди.
найбільше вони бояться, що все це триватиме далі.
найбільше вони бояться, що більше нічого не буде.
аналіз поезії!
з першого погляду помітно, що це немолода людина, яка прожила історію свого народу. незважаючи на вік, у нього міцна постава. Обличчя старого запорожця смагляве, обвітрене. Зажурені, сумні очі та задумливий погляд свідчить про біль його народу, що навіки закарбовує у пам*яті. Довгі вуса, оселедець на голові, густі нависні брови - свідчать про немолодий вік та проведене життя у боях нашого захисника народу. у запарожця орлиний ніс із горбиком і пооране зморшками чого, на якому відбились сліди часу і переживань.
сильні руки, які тримають зброю, свідчать, що це бувалий воїн, який пережив не один бій у якому були і перемоги, і поразки, це воїн загартований у боях.
запорожець одягнений у білу сорочку, темно-коричневу кирею та жупан. його образ довершує велика, гостра шабля, яка разом із воїном пережила і творила історію длдя нас.
картина А. Монастирського зображує не лише життя старого запорожця, а і частину нашої важкої долі. Усобі вона несе сумний характер, який не може залишити нас байдужими. адже такі, як цей старий запорожець, віддавали за нас своє життя, щоб ми жили вільно.