Мені часто доводиться чути, що сучасна молодь негідна, якщо порівнювати її зі старшими поколіннями. По-перше, молодь стала лінива та не хоче трудитися, любить лише розваги. По-друге, молоді люди нахабні та нечемні, не поважають старших.
Також серед молоді багато людей зі шкідливими звичками, наркоманів. Кажуть, це тому, що у сучасної молоді моральні принципи нерозвинуті.
А моя власна думка з цього приводу така. Мені подобається наша молодь. Я перерахував усі недоліки, але вони притаманні не тільки молоді, але всьому нашому суспільству.
Навпаки,
я часто бачу, як мораллю та порядністю нехтують люди віком сорок-п’ятидесят років. Наприклад, вже немолода кондуктор автобусу виганяє з салону ветерана. Таких людей вже до молоді не віднесеш.
Саме вони і навчають поганому молоді Основні моральні принципи та цінності молоді мають бути такі: чесність, порядність, відповідальність, повага до досвіду старших, енергійність у праці. А ще доброта, людяність та згуртованість, альтруїзм.
У центрі творчості Оскара Вайльда — тема краси й насолоди. Письменник описує справжню трагедію у суперечності між прагненням людини до насолоди, неможливістю блаженства. Саме ця суперечність й стало центром роману Доріана Грея».
Проблема розкривається через два головних образи. Один із них — художник Холлуорд, який присвячує себе мистецтву, накладаючи життям заради служіння ідеалу мистецтва. Другий — Доріан Грей, який губить свою душу, прагнучи насолоди. Чи не криється тут знову черговий парадокс Вайльда? Здається, автор свідомо загострює увагу на однобічності прагнень героїв і вбачає в цьому їхню трагедію.
Безіл страждає, відчуваючи страшний розрив між ідеальним змістом, який
вкладав у своє творіння, і життям, яке розбиває усі його мрії, позбавивши мети.
Трагічна суперечність життя Доріана в тому, що він, бажаючи наповнити спою життя постійним відчуттям прекрасного, зробив його потворним і жахливим. Красень, що насолоджується молодістю, він мав усі умови бути щасливим. Він міг зробити щасливими близьких і дорогих йому людей. Проте, піддавшись «філософії» лорда Генрі, він повірив, що немає іншого шляху до щастя, ніж насолоди, Саме її він і намагається подовжити за будь-яку ціну, нехтуючи не тільки почуттями, а й життями інших людей. Так Грей не хоче зрозуміти щирість справжнього кохання Сибіли Вейн, відмежовуючись від почуття і страждання власним егоїстом, породженим хибними уявленнями про життя, мистецтво, насолоду.
Життя нормальної людини не може бути обмежене лише однією ідеєю та однією формою. А Доріан Грей жив лише відчуттям самого себе, своєї краси, поклоняючись їй, як кумиру. Він вважав, що саме так досягне насолоди у служінні красі. І на що він витратив усі свої духовні й фізичні сили? На досягнення навіяної «краси» зовнішності, з якою не бажав розлучатися, бо не бажав миритися зі старістю. Письменник помітив одвічне прагнення людей утекти від старості, зберегти красу. Проте Вайльд попереджає читача про жахливу прірву егоїзму, до якої легко потрапити, якщо забути про справжні цінності людського житя й естетичних моралей.
Мені часто доводиться чути, що сучасна молодь негідна, якщо порівнювати її зі старшими поколіннями. По-перше, молодь стала лінива та не хоче трудитися, любить лише розваги. По-друге, молоді люди нахабні та нечемні, не поважають старших.
Також серед молоді багато людей зі шкідливими звичками, наркоманів. Кажуть, це тому, що у сучасної молоді моральні принципи нерозвинуті.
А моя власна думка з цього приводу така. Мені подобається наша молодь. Я перерахував усі недоліки, але вони притаманні не тільки молоді, але всьому нашому суспільству.
Навпаки,
я часто бачу, як мораллю та порядністю нехтують люди віком сорок-п’ятидесят років. Наприклад, вже немолода кондуктор автобусу виганяє з салону ветерана. Таких людей вже до молоді не віднесеш.
Саме вони і навчають поганому молоді Основні моральні принципи та цінності молоді мають бути такі: чесність, порядність, відповідальність, повага до досвіду старших, енергійність у праці. А ще доброта, людяність та згуртованість, альтруїзм.
У центрі творчості Оскара Вайльда — тема краси й насолоди. Письменник описує справжню трагедію у суперечності між прагненням людини до насолоди, неможливістю блаженства. Саме ця суперечність й стало центром роману Доріана Грея».
Проблема розкривається через два головних образи. Один із них — художник Холлуорд, який присвячує себе мистецтву, накладаючи життям заради служіння ідеалу мистецтва. Другий — Доріан Грей, який губить свою душу, прагнучи насолоди. Чи не криється тут знову черговий парадокс Вайльда? Здається, автор свідомо загострює увагу на однобічності прагнень героїв і вбачає в цьому їхню трагедію.
Безіл страждає, відчуваючи страшний розрив між ідеальним змістом, який
вкладав у своє творіння, і життям, яке розбиває усі його мрії, позбавивши мети.
Трагічна суперечність життя Доріана в тому, що він, бажаючи наповнити спою життя постійним відчуттям прекрасного, зробив його потворним і жахливим. Красень, що насолоджується молодістю, він мав усі умови бути щасливим. Він міг зробити щасливими близьких і дорогих йому людей. Проте, піддавшись «філософії» лорда Генрі, він повірив, що немає іншого шляху до щастя, ніж насолоди, Саме її він і намагається подовжити за будь-яку ціну, нехтуючи не тільки почуттями, а й життями інших людей. Так Грей не хоче зрозуміти щирість справжнього кохання Сибіли Вейн, відмежовуючись від почуття і страждання власним егоїстом, породженим хибними уявленнями про життя, мистецтво, насолоду.
Життя нормальної людини не може бути обмежене лише однією ідеєю та однією формою. А Доріан Грей жив лише відчуттям самого себе, своєї краси, поклоняючись їй, як кумиру. Він вважав, що саме так досягне насолоди у служінні красі. І на що він витратив усі свої духовні й фізичні сили? На досягнення навіяної «краси» зовнішності, з якою не бажав розлучатися, бо не бажав миритися зі старістю. Письменник помітив одвічне прагнення людей утекти від старості, зберегти красу. Проте Вайльд попереджає читача про жахливу прірву егоїзму, до якої легко потрапити, якщо забути про справжні цінності людського житя й естетичних моралей.