Привіт, анно! - здрастуй, тетяно! - анно, чому ти така засмучена? - у цьому сірому світі мене ніхто не розуміє, усі засуджують за те, що я не така, як інші. - але чому? ти ж така добра, щира, яскрава! за що ж так люди не люблять десятирічну дівчинку? - мені здається, за те, що я приношу радість у буденний світ. - не засмучуйся, я тебе розумію. - дякую. - до речі, я знаю, як підняти тобі настрій! ми будемо робити кольорових мишей. - але за це мене й не люблять дорослі, а найбільше – мій сусід. - ну й що! тобі ж це подобається? тож почнімо! - я згідна. - і нехай ці миші розлетяться по всьому світу, і тоді в кожній оселі буде трішки щастя й веселощів! - дякую за підтримку! почнімо!
Тяжко-важко в світі жити Сироті без роду, Нема куди прихилиться — Хоч з гори та в воду. Утопився б молоденький, Щоб не нудить світом, Утопився б — тяжко жити, А нема де дітись. В того доля ходить полем, Колоски збирає, А моя десь, ледащиця, За морем блукає. Добре тому багатому, Його люди знають, А зо мною зострінуться — Мов недобачають. Багатого губатого Дівчина шанує, Надо мною, сиротою, Сміється, кепкує. Чи я ж тобі не вродливий, Чи не в тебе вдався, Чи не люблю тебе щиро, Чи з тебе сміявся? Люби ж собі, моє серце, Люби, кого знаєш, Та не смійся надо мною, Як коли згадаєш. А я піду на край світа, На чужій сторонці /83/ Найду кращу або згину, Як той лист на сонці. Пішов козак, сумуючи, Нікого не кинув. Шукав долі в чужім полі Та там і загинув. Умираючи, дивився, Де сонечко сяє. Тяжко-важко умирати У чужому краю...