без верби і калини нема україни (за твором м. вороного "євшан-зілля") і. микола вороний — творець поетичних шедеврів. (м. вороний — неперевершений майстер слова, автор глибоко патріотичних творів. "навіть за умов тотальних царських заборон і переслідувань українського слова, — слушно зауважує г. вервес, — вороний непересічні речі, які й зараз можемо сміливо віднести до його кращих надбань".) ii. святі почуття людини, оспівані у поемі "євшан-зілля". 1. наскрізна ідея твору. (через увесь твір проходить ідея любові до рідного народу, до своєї батьківщини, до місця, де ти пустив своє коріння. і горе тій людині, яка відцуралася свого народу і, потрапивши у чужу землю, забула рідне слово, материнську пісню, батьківські заповіти.) 2. образ ханського сина. (ні пісня колискова, ні розповідь про нещасного батька не розбудили в хлопцеві мрій про вільне життя. і лише ароматне зілля є йому згадати рідний степ, милу сторону, своїх батьків. він ніби прокидається від довгого сну, він розуміє: краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати! ) iii. актуальність поеми. (в образі ханського сина м. вороний зобразив тих українців, які забули, "чиїх батьків ми діти", тих, які мовчать і не мають сили вибороти крашу долю своїм нащадкам, тих, які шанують чужі звичаї і рідний край. закінчуючи поему, м. вороний ставить риторичне питання: де ж того євшану взяти, того зілля-привороту, що на певний шлях направить, — шлях у край свій
это был типичный человек эпохи барокко - ренессансная жизнерадостность и жизнелюбие объединялись в нем с глубокой, искренней религиозностью, а это порождало внутреннюю противоречивость его душевного мира, его индивидуальную душевную драму, хотя и питало мощной энергией его творчество.
интересен он еще и тем, что не занимал высоких должностей, не имел уважительных титулов и, будучи просвещенным человеком, оставался всю жизнь рядовым пахарем родной культурной нивы. принадлежал иван величковский к тому кругу деятелей, которые сплачивались возле таких тогдашних культурно-идеологических и церковных проводников, как лазарь баранович и варлаам ясинский. его деятельность тесно сливается с деятельностью не только этих тогдашних «столбов» украинской церковной, политической и культурной жизни, но и с деятельностью их младших современников, в частности дмитрия туптала и стефана яворского.
відповідь:
без верби і калини нема україни (за твором м. вороного "євшан-зілля") і. микола вороний — творець поетичних шедеврів. (м. вороний — неперевершений майстер слова, автор глибоко патріотичних творів. "навіть за умов тотальних царських заборон і переслідувань українського слова, — слушно зауважує г. вервес, — вороний непересічні речі, які й зараз можемо сміливо віднести до його кращих надбань".) ii. святі почуття людини, оспівані у поемі "євшан-зілля". 1. наскрізна ідея твору. (через увесь твір проходить ідея любові до рідного народу, до своєї батьківщини, до місця, де ти пустив своє коріння. і горе тій людині, яка відцуралася свого народу і, потрапивши у чужу землю, забула рідне слово, материнську пісню, батьківські заповіти.) 2. образ ханського сина. (ні пісня колискова, ні розповідь про нещасного батька не розбудили в хлопцеві мрій про вільне життя. і лише ароматне зілля є йому згадати рідний степ, милу сторону, своїх батьків. він ніби прокидається від довгого сну, він розуміє: краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати! ) iii. актуальність поеми. (в образі ханського сина м. вороний зобразив тих українців, які забули, "чиїх батьків ми діти", тих, які мовчать і не мають сили вибороти крашу долю своїм нащадкам, тих, які шанують чужі звичаї і рідний край. закінчуючи поему, м. вороний ставить риторичне питання: де ж того євшану взяти, того зілля-привороту, що на певний шлях направить, — шлях у край свій
ответ:
это был типичный человек эпохи барокко - ренессансная жизнерадостность и жизнелюбие объединялись в нем с глубокой, искренней религиозностью, а это порождало внутреннюю противоречивость его душевного мира, его индивидуальную душевную драму, хотя и питало мощной энергией его творчество.
интересен он еще и тем, что не занимал высоких должностей, не имел уважительных титулов и, будучи просвещенным человеком, оставался всю жизнь рядовым пахарем родной культурной нивы. принадлежал иван величковский к тому кругу деятелей, которые сплачивались возле таких тогдашних культурно-идеологических и церковных проводников, как лазарь баранович и варлаам ясинский. его деятельность тесно сливается с деятельностью не только этих тогдашних «столбов» украинской церковной, политической и культурной жизни, но и с деятельностью их младших современников, в частности дмитрия туптала и стефана яворского.