«маруся чурай» відблиски легенди. історичний роман у віршах «маруся чурай» писався ліною костенко в роки її вимушеного мовчання. цей твір поетеси представляє в українській літературі рідкісний жанр. працюючи над ним, ліна костенко використала ті скупі історичні, а по суті, напівлегендарні відомості про співачку-поетесу з полтави марусю чурай, що з плином часу дійшли до нас. образ марусі чурай, її пісні надихали багатьох митців і до ліни костенко: о. шаховського, л. боровиковського, с. руданського, в. самійленка. ольга кобилянська поклала сюжет марусиної пісні «ой, не ходи, » в основу своєї повісті «у неділю рано зілля копала» композиція.роман у віршах «маруся чурай» —це художня трансформація відомого сюжету про нещасливе кохання дівчини до хлопця, якого вона й отруїла,—за те, що той, зрадивши їхнє кохання, пішов до іншої. любов, зрада і помста—саме ця колізія лежить в основі однієї з пісень, що приписуються марусі чурай («ой, не ходи, »). дев'ять розділів роману у віршах «маруся чурай»—цс надзвичайно яскрава картина, на якій є: багатостраждальна українська історія з її трагічною героїкою; колоритні народні типи, взяті з різних «поверхів» українського життя xviii ст.; кохання дівчини-козачки, яке відкривається безміром душевних іраней та переживань — поетичних і трагічних; сповнений пристрасті роздум про місію слова, поезії в людському житті загалом, і в українській долі— зокрема. причому доля героїні ліни костенко не замкнута в локальну історико-етнографічну рамку: вона відкрита до вічних питань та істин. як літературний персонаж маруся чурай виявляється в одному ряду з дон кіхотом і боварі, датським принцом гамлетом і джен ейр, мавкою і героїнями романів жорж невичерпністю й величчю своєї особистості, стражданнями і злетами духу вона обернена до людей —незалежно від того, в яку добу і на якому материку вони живуть. багатотемність, поліфонізм роману ліни костенко потребували витонченої, «багатоярусної» композиції. «"маруся чурай" нагадує класичний архітектурний ансамбль, що втілює великий план, велику ідею,—писав з цього приводу і. дзюба.— поетичний матеріал розгортається "сам із себе" за законом внутрішньої необхідності і зовнішньої доцільності. кожна частина необхідна для цілості, а цілість надає кожній частині вищого значення. все живе наскрізною симфонічною взаємопов'язаністю, взаємопідсиленням».
Соломія уособлює найкращі жіночі риси – відданість коханому, стійкість та самовідданість. не бажаючи бути іграшкою своєму чоловіку, якого вона не кохає, соломія вирішує йти за остапом хоч на край землі, а саме – на волю, в бессарабію: «пропадай воно все пропадом… піду і я світ за очі… вже ж за тобою, хоч серцеві легше буде…». на цьому шляху вона демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці: «соломія все йшла. вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди». вона готова тягнути остапа на собі в буквальному сенсі, про що свідчить епізод, коли її коханого було поранено. відданість остапу не мала меж: «люді добрі,— благала соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… ви ж бачите — пропадаємо… чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… я вам оддячу, я вам одроблю… візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… ось нате…»
