Портрет Доріана Грея - я просто в захваті від цієї книги тому не могла пройти повз це питання.
На мою думку в Доріана Грея все б було добре, якби він не пишався своєю красою аж до фанатизму. Йому про це казали і лорд Генрі і художник, що малював його портрет, останній був в захваті від його краси тому і запропонував йому зробити його портрет. Коли лорд Генрі розповідає Доріану про те, що врода і молодість не вічні, він каже, що ладен продати душу, аби це бцло не так. Його бажання справджується. Це стало роковим для головного героя.
Пысля цього ми можемо бачити як гарна людина може скоювати жахлиіы вчинки. Наприклад, Сибіла, так, вона вчинила самогубство, але причина – він. Доріан кохав її як актрису а не як жінку чи людину, коли вона погано зіграла через те, що не може грати кохання, бо має справжні почуття до нього, він лише сварить її і каже, що вона осоромила його перед друзями, за на цю виставу. Саме коли помирає Сибіла портрет вперше змінюється – на ньому з’являється лицемірна посмішка.
Спочатку Доріана лякають зміни в його портреті, але потім він розуміє що це віддзеркалення цього душі й йому навіть подобається дивитись, як портрет становиться чудовиськом, а він залишається таким гарним не дивлячись на те, що проходить багато років.
Він веде розпутний б життя. В нього було багато жінок. Через нього багато забезпечених молодих людей розорилися. (Там ніби щось ще було про якісь наркотики майже у кінці, коли вони приходять до притону і зустрічають брата Сибіли, але точно не пам’ятаю, тому опустимо це)) Пристойні дома закривалися для нього . Про нього пішли погані слухи, що дішли й до художника, який колись намалював його портрет. Художник мав їхати, але перед від’їздом зайшов до Грея, який показав йому свою головну таємницю – портрет. На що художник відповів «Я не міг це намалювати, у намальованої людини очі диявола». Доріан вбиває художника. Поражає те, з якою холодністю він спочатку за до хіміка позбавляється трупа а потім придумує собі алібі, адже колись вони були чи не найліпшими друзями.
У кінці життя він ніби закохується справді, але він вирішує не поступати з тою дівчиною як з усіма ін.. своїми жінками – а ти її, він дав їй грошей і відсторонив її від себе як то кажуть «від гріха подалі». Похвалився цим добрим, як він вважав вчинком лорду Генрі і вирішив що тепер портрет буде мінятись, але він залишився яким і був. Лорд Генрі сказав, що це тому, що цей вчинок продиктовано тщеславием(не пам’ятаю як це буде рос. Мовою) Доріана, а не йде від щирого серця. Тоді Доріан у розпачі кидається ножем на портрет, тим самим вбиває сам себе і перетворюється на того, хто був намальований на портреті, а портрет стає таким, яким був тільки-но намальованим.
Я вважаю, що якби Доріан не ставився так фанатично до своєї краси – нічого лихого б не сталося. Також, якби він звернув увагу на перші зміни в портреті і проаналізувавши це. Виправився його життя могло б бути не таким важким (після зустрічі з братом Сибіли він кожен день жив страхом що той його вб’є і щиро радів, коли брата його колишньої дівчини випадково застрелив мисливець). Йоо життя було безрадісним майже постійно в напрузі, чеканні чогось поганого. Він перетворився на маніяка. Якому подобалося знищувати власну душу. Я вважаю, що врода людини ніколи не замінить ій душу, це і показав нам автор у цьому творі.
Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.
Термін «розстріляне відродження» належить Єжи Ґедройцю. Вперше це формулювання з'явилося у листі Єжи Ґедройця до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року — як пропозиція назви антології української літератури 1917–1933 років, що її на замовлення Ґедройця підготував Лавріненко: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917–1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?» Антологія «Розстріляне відродження» з'явилася з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці паризької «Культури» 1959 року й донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду.
Антологія представляє найкращі взірці української поезії, прози й есеїстики 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).
Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово».
Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.
Портрет Доріана Грея - я просто в захваті від цієї книги тому не могла пройти повз це питання.
На мою думку в Доріана Грея все б було добре, якби він не пишався своєю красою аж до фанатизму. Йому про це казали і лорд Генрі і художник, що малював його портрет, останній був в захваті від його краси тому і запропонував йому зробити його портрет. Коли лорд Генрі розповідає Доріану про те, що врода і молодість не вічні, він каже, що ладен продати душу, аби це бцло не так. Його бажання справджується. Це стало роковим для головного героя.
Пысля цього ми можемо бачити як гарна людина може скоювати жахлиіы вчинки. Наприклад, Сибіла, так, вона вчинила самогубство, але причина – він. Доріан кохав її як актрису а не як жінку чи людину, коли вона погано зіграла через те, що не може грати кохання, бо має справжні почуття до нього, він лише сварить її і каже, що вона осоромила його перед друзями, за на цю виставу. Саме коли помирає Сибіла портрет вперше змінюється – на ньому з’являється лицемірна посмішка.
Спочатку Доріана лякають зміни в його портреті, але потім він розуміє що це віддзеркалення цього душі й йому навіть подобається дивитись, як портрет становиться чудовиськом, а він залишається таким гарним не дивлячись на те, що проходить багато років.
Він веде розпутний б життя. В нього було багато жінок. Через нього багато забезпечених молодих людей розорилися. (Там ніби щось ще було про якісь наркотики майже у кінці, коли вони приходять до притону і зустрічають брата Сибіли, але точно не пам’ятаю, тому опустимо це)) Пристойні дома закривалися для нього . Про нього пішли погані слухи, що дішли й до художника, який колись намалював його портрет. Художник мав їхати, але перед від’їздом зайшов до Грея, який показав йому свою головну таємницю – портрет. На що художник відповів «Я не міг це намалювати, у намальованої людини очі диявола». Доріан вбиває художника. Поражає те, з якою холодністю він спочатку за до хіміка позбавляється трупа а потім придумує собі алібі, адже колись вони були чи не найліпшими друзями.
У кінці життя він ніби закохується справді, але він вирішує не поступати з тою дівчиною як з усіма ін.. своїми жінками – а ти її, він дав їй грошей і відсторонив її від себе як то кажуть «від гріха подалі». Похвалився цим добрим, як він вважав вчинком лорду Генрі і вирішив що тепер портрет буде мінятись, але він залишився яким і був. Лорд Генрі сказав, що це тому, що цей вчинок продиктовано тщеславием(не пам’ятаю як це буде рос. Мовою) Доріана, а не йде від щирого серця. Тоді Доріан у розпачі кидається ножем на портрет, тим самим вбиває сам себе і перетворюється на того, хто був намальований на портреті, а портрет стає таким, яким був тільки-но намальованим.
Я вважаю, що якби Доріан не ставився так фанатично до своєї краси – нічого лихого б не сталося. Також, якби він звернув увагу на перші зміни в портреті і проаналізувавши це. Виправився його життя могло б бути не таким важким (після зустрічі з братом Сибіли він кожен день жив страхом що той його вб’є і щиро радів, коли брата його колишньої дівчини випадково застрелив мисливець). Йоо життя було безрадісним майже постійно в напрузі, чеканні чогось поганого. Він перетворився на маніяка. Якому подобалося знищувати власну душу. Я вважаю, що врода людини ніколи не замінить ій душу, це і показав нам автор у цьому творі.
Вийшло довго, але сподіваюся, це до
Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.
Термін «розстріляне відродження» належить Єжи Ґедройцю. Вперше це формулювання з'явилося у листі Єжи Ґедройця до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року — як пропозиція назви антології української літератури 1917–1933 років, що її на замовлення Ґедройця підготував Лавріненко: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: „Розстріляне відродження. Антологія 1917–1933 etc.“ Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва „Антологія“ може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?»
Антологія «Розстріляне відродження» з'явилася з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці паризької «Культури» 1959 року й донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду.
Антологія представляє найкращі взірці української поезії, прози й есеїстики 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).
Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово».
Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас. У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада також були Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації.