Поспішила Аля до свого сусіда Сашка. Довго розповідала йому про свою пригоду, пояснювала чому треба доробляти справи. Та хлопчик не повірив жодному слову дівчинки. Тільки глузливо усміхався.
День добігав до кінця. Добре, що сьогодні не задавали домашнього завдання з математики. Адже була контрольна робота і Сашкові знову повезло списати у Марічки. Сусідка по парті – дівчинка добра, вона не могла не до порада виконувати самому задачі, вже вкотре не вплинула на хлопця.
Наступного дня після школи кинув Сашко портфель і гайда у двір кататися на санчатах. Короткий зимовий день наближався до завершення. Сашко сидів за столом. На столі лежав розкритий підручник з математики, зошит та ручка. Три задачі із книжки дивилися на хлопчика, а він замріяно дивився у вікно. І тут раптом побачив маленького карлика. Той видався йому знайомим. Ну звичайно, він був точнісіньким із розповіді Алі. Недочеревик люб’язно усміхався, стукав у кватирку, просив щоб хлопчик впустив його у середину, радісно потирав руки і аж підскакував від задоволення.
Сашко миттєво взявся читати умову задачі. Із кожним вирішеним завданням лице карлика все смутнішало, воно ставало дедалі злим та роздратованим. Невже соту справу завершить Сашко? Адже карлик так довго чекав на майбутнього недоладянина, рахував його невиконані справи. Коли всі задачі були розв’язані, розчарований Недочеревик надягнув свій величезний зелений черевик і за мить зник за вікном.
Гуси-лебеді летять” характеристика матері Найбільша захисниця краси — Михайликова мати. То вона, жінка-берегиня, навчила сина любити роси, калину, ранковий туман, розквітлого соняшника. Ганна Іванівна, мати Михайлика, була неписьменною жінкою. Для неї книги — це поле і хліб, квіти і трави, сад і город. Вона безмежно закохана в святу землю, так же любить все, що росте на землі, так же невтомно працює й на полі, і на городі, і в хатньому ділі. Мати Михайлика, хоч і живе в нестатках, але ніколи не нарікає на життя, на свою нелегку долю: любить своє господарство, хай яке воно бідне не буде; любить свій город і садок, своє село. Сама невтомна трудівниця, вона змалку привчає до праці і Михайлика. І дитині ця праця видається не тяжкою, а гарною, потрібною. У праці Ганна Іванівна знаходила свою найвищу радість: «…Як свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки — плече в плече. І дуже полюбляла в жнива після праці лягти на воза і дивитись на зорі, на Чумацький Шлях, на Стожари і на отой Віз, що народився із дівочих сльозин».
Поспішила Аля до свого сусіда Сашка. Довго розповідала йому про свою пригоду, пояснювала чому треба доробляти справи. Та хлопчик не повірив жодному слову дівчинки. Тільки глузливо усміхався.
День добігав до кінця. Добре, що сьогодні не задавали домашнього завдання з математики. Адже була контрольна робота і Сашкові знову повезло списати у Марічки. Сусідка по парті – дівчинка добра, вона не могла не до порада виконувати самому задачі, вже вкотре не вплинула на хлопця.
Наступного дня після школи кинув Сашко портфель і гайда у двір кататися на санчатах. Короткий зимовий день наближався до завершення. Сашко сидів за столом. На столі лежав розкритий підручник з математики, зошит та ручка. Три задачі із книжки дивилися на хлопчика, а він замріяно дивився у вікно. І тут раптом побачив маленького карлика. Той видався йому знайомим. Ну звичайно, він був точнісіньким із розповіді Алі. Недочеревик люб’язно усміхався, стукав у кватирку, просив щоб хлопчик впустив його у середину, радісно потирав руки і аж підскакував від задоволення.
Сашко миттєво взявся читати умову задачі. Із кожним вирішеним завданням лице карлика все смутнішало, воно ставало дедалі злим та роздратованим. Невже соту справу завершить Сашко? Адже карлик так довго чекав на майбутнього недоладянина, рахував його невиконані справи. Коли всі задачі були розв’язані, розчарований Недочеревик надягнув свій величезний зелений черевик і за мить зник за вікном.
Тепер Сашко завжди виконуватиме завдання.
Гуси-лебеді летять” характеристика матері Найбільша захисниця краси — Михайликова мати. То вона, жінка-берегиня, навчила сина любити роси, калину, ранковий туман, розквітлого соняшника. Ганна Іванівна, мати Михайлика, була неписьменною жінкою. Для неї книги — це поле і хліб, квіти і трави, сад і город. Вона безмежно закохана в святу землю, так же любить все, що росте на землі, так же невтомно працює й на полі, і на городі, і в хатньому ділі. Мати Михайлика, хоч і живе в нестатках, але ніколи не нарікає на життя, на свою нелегку долю: любить своє господарство, хай яке воно бідне не буде; любить свій город і садок, своє село. Сама невтомна трудівниця, вона змалку привчає до праці і Михайлика. І дитині ця праця видається не тяжкою, а гарною, потрібною. У праці Ганна Іванівна знаходила свою найвищу радість: «…Як свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки — плече в плече. І дуже полюбляла в жнива після праці лягти на воза і дивитись на зорі, на Чумацький Шлях, на Стожари і на отой Віз, що народився із дівочих сльозин».