Навіть повітря навкруг Духа немов випромінювало тьму й невідомість. Дух був покритий чорною шатою — вона закривала йому голову, обличчя й тіло; видно було тільки простягнуту руку. Коли б не та рука, то не можна було б одрізнити Духову постать серед ночі й темноти, що його обступала.
Скрудж бачив тільки, що Дух був величезного зросту; коли він наближався, Скрудж почував, що таємнича присутність Духа сповняє його душу жахом. Більше Скрудж нічого не знав, бо Дух не озивався й не ворушився
Що він зробив для Скруджа:
Він показав йому, те що може чекати на нього, якщо він не зміниться:
Двоє людей розмовляли про якусь сканру, яка була Скруджем. Потім Дух показав Скруджу його могилу. Скрудж прочитав там свое ім'я і зрозумів, що ті двоє розмовляли про нього.
Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з донькою Мирославою в Тухольщину в Карпатах, де князь Данило подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, — та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків.
Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає в конфлікт з громадою тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, який мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на бік яких перейшов ще під час битви на Калці.
Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій перебувають монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб убити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима.
Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватися. Відчуваючи, що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом вона відродиться, і настануть щасливі часи її відновлення. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.
Цитата про опис:
Навіть повітря навкруг Духа немов випромінювало тьму й невідомість. Дух був покритий чорною шатою — вона закривала йому голову, обличчя й тіло; видно було тільки простягнуту руку. Коли б не та рука, то не можна було б одрізнити Духову постать серед ночі й темноти, що його обступала.
Скрудж бачив тільки, що Дух був величезного зросту; коли він наближався, Скрудж почував, що таємнича присутність Духа сповняє його душу жахом. Більше Скрудж нічого не знав, бо Дух не озивався й не ворушився
Що він зробив для Скруджа:
Він показав йому, те що може чекати на нього, якщо він не зміниться:
Двоє людей розмовляли про якусь сканру, яка була Скруджем. Потім Дух показав Скруджу його могилу. Скрудж прочитав там свое ім'я і зрозумів, що ті двоє розмовляли про нього.
Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з донькою Мирославою в Тухольщину в Карпатах, де князь Данило подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, — та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків.
Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає в конфлікт з громадою тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, який мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на бік яких перейшов ще під час битви на Калці.
Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій перебувають монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб убити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима.
Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватися. Відчуваючи, що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом вона відродиться, і настануть щасливі часи її відновлення. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.