Співцем чудової української природи можна назвати Григора Тютюнника. У його творах чимало майстерних описів краєвидів рідної землі. Письменник тонко підмічає стан навколишнього світу. Через описи картин природи митець передає душевні переживання своїх героїв. Не є виключенням і оповідання Григора Тютюнника «Дивак». Вже з перших рядків цього невеликого твору ми потрапляємо до зимового світу, в якому живе маленький школярик Олесь, за його вчинками і думками починаємо розуміти добрий, лагідний характер хлопчика, його мрійливість, художню уяву. Олесь любить малювати на снігу. Інші діти простують до школи і не помічають, що сніг, наче білий чистий аркуш паперу, на якому можна створити картину оточуючого світу. Олесь не просто йде собі в школу. На цій, ніби й недовгій дорозі, з ним трапляються різноманітні пригоди. Він відкриває для себе чимало цікавого, дослухається до ніжних струн природи.
Для передачі почуттів свого героя автор знаходить лаконічні образи, точні слова, за якими розгортаються дивні картини. Для Олеся дятел, що порядкує в бору, не просто звичайна пташка. Він — дроворуб. Бо й справді, чимось схожі ритмічні дятлові поцокування на рухи чоловіка, що рубає дрова. І тріски летять від дерева так само, як від сокири дядька-дроворуба.
Достатньо невеликого опису про те, як прислухається хлопчик до звуків, що линуть десь із самого стовбура сосни, коли він підгортає і натоптує чобітком сніг під коріння, щоб зрозуміти: Олесь не тільки милується природою, любить її, він прагне захистити навколишній світ, зберегти дерево, що вмирає.
Природа йому віддячує за доброту. Вона розмовляє із хлопчиком, винагороджує його допитливість. Мало в кого з’явиться бажання лежати на холодному льоду та вдивлятися крізь нього у воду. Але тільки не в Олеся. Чи й справді так є, чи тільки йому ввижається підводне царство, але хлопчик бачить крізь товщу льоду дивовижний світ. У ньому карасик стає дядьком, з яким можна привітатися. Щука — це хижа чорна блискавка, яка нищить маленьку рибинку. Олесь не любить зла. Саме тому він з усієї своєї дитячої сили б’є по льоду, щоб врятувати пліточку.
Навіть шкільний дзвоник не може відірвати хлопчину від уявного світу, в якому йому цікаво і затишно. Йому важко сприймати сувору шкільну дійсність, в якій треба малювати нудного перегнійного горщечка. Тому Олесь відстоює своє право на мрію і красу. З-під його олівця народжується зваблива частинка природи: дятел, якого бачив по дорозі до школи.
Таке тонке відчуття дитиною ніжних струн природи передають в оповіданні й інші художні описи. Для Олесевого допитливого ока синички не літають, а пурхають, горобці — вовтузяться.
Хлопчика називають у селі диваком. Але це тому, що люди не розуміють яскравого неповторного світу, в якому він живе. їм ближчі земні прагматичні бажання. Для дядьків більше важить не стогін вільх, що тривожить душу, а те, що риба в ятір піде. Дідові Прокопові здається, що він вчить онука правильній житейській мудрості пробиватися вперед: того ліктем штовхнути, того «почтом». Але у хлопчини інший шлях. Він пізнає життя через природу, намагається зрозуміти її одвічні таємниці. Для нього це — найвища мудрість.
Сподобався твір? Збережи в закладках - » Точність і лаконізм описів природи, їх роль в оповіданні «Дивак». Це не складно, зате не втратиш!
Чичиков Павло Іванович, персонаж поеми М.В.Гоголя «Мертві душі». Павло Іванович Чичиков яскраво виділяється на тлі інших різноманітних персонажів. Автор у ньому спробував поєднати різні якості тодішніх поміщиків. Аж до одинадцятої глави ми залишаємося в невіданні щодо появи таких рис в його характері, і про становлення його характеру зокрема. Павло Іванович був родом з бідної дворянської сім’ї. У передсмертному заповіті батька була жменя мідних монеток і заповіт – догоджати начальникам і вчителям, старанно вчитися і, головне, збирати і берегти копієчку. У заповіті не було ні слова про борг, гідність і честь. Тоді Чичиков швидко зрозумів, що високі моральні підвалини тільки шкодять досягненню своїх заповітних цілей. Тому він вирішує пробитися в шановні й шановані люди власними стараннями. В училищі був зразковим учнем. Відмінно вчився, був зразком вихованості, ввічливості і покірного послуху. Всі вчителі були в захваті від такого здібного учня. Першою інстанцією після навчання в його кар’єрних сходах стає казенна палата, куди він легко влаштовується. Чичиков відразу починає догоджати начальнику, і навіть намагається доглядати за його симпатичною донькою … Після закінчення деякого часу, Чичиков став повіреним і під час клопоту про заставу селян склав у голові план, заходився об’їжджати простори Русі, з тим щоб, накупивши мертвих душ і заклавши їх в казну як живі, отримати грошей, купити, бути може, сільце і забезпечити прийдешнє потомство …
Співцем чудової української природи можна назвати Григора Тютюнника. У його творах чимало майстерних описів краєвидів рідної землі. Письменник тонко підмічає стан навколишнього світу. Через описи картин природи митець передає душевні переживання своїх героїв. Не є виключенням і оповідання Григора Тютюнника «Дивак». Вже з перших рядків цього невеликого твору ми потрапляємо до зимового світу, в якому живе маленький школярик Олесь, за його вчинками і думками починаємо розуміти добрий, лагідний характер хлопчика, його мрійливість, художню уяву. Олесь любить малювати на снігу. Інші діти простують до школи і не помічають, що сніг, наче білий чистий аркуш паперу, на якому можна створити картину оточуючого світу. Олесь не просто йде собі в школу. На цій, ніби й недовгій дорозі, з ним трапляються різноманітні пригоди. Він відкриває для себе чимало цікавого, дослухається до ніжних струн природи.
Для передачі почуттів свого героя автор знаходить лаконічні образи, точні слова, за якими розгортаються дивні картини. Для Олеся дятел, що порядкує в бору, не просто звичайна пташка. Він — дроворуб. Бо й справді, чимось схожі ритмічні дятлові поцокування на рухи чоловіка, що рубає дрова. І тріски летять від дерева так само, як від сокири дядька-дроворуба.
Достатньо невеликого опису про те, як прислухається хлопчик до звуків, що линуть десь із самого стовбура сосни, коли він підгортає і натоптує чобітком сніг під коріння, щоб зрозуміти: Олесь не тільки милується природою, любить її, він прагне захистити навколишній світ, зберегти дерево, що вмирає.
Природа йому віддячує за доброту. Вона розмовляє із хлопчиком, винагороджує його допитливість. Мало в кого з’явиться бажання лежати на холодному льоду та вдивлятися крізь нього у воду. Але тільки не в Олеся. Чи й справді так є, чи тільки йому ввижається підводне царство, але хлопчик бачить крізь товщу льоду дивовижний світ. У ньому карасик стає дядьком, з яким можна привітатися. Щука — це хижа чорна блискавка, яка нищить маленьку рибинку. Олесь не любить зла. Саме тому він з усієї своєї дитячої сили б’є по льоду, щоб врятувати пліточку.
Навіть шкільний дзвоник не може відірвати хлопчину від уявного світу, в якому йому цікаво і затишно. Йому важко сприймати сувору шкільну дійсність, в якій треба малювати нудного перегнійного горщечка. Тому Олесь відстоює своє право на мрію і красу. З-під його олівця народжується зваблива частинка природи: дятел, якого бачив по дорозі до школи.
Таке тонке відчуття дитиною ніжних струн природи передають в оповіданні й інші художні описи. Для Олесевого допитливого ока синички не літають, а пурхають, горобці — вовтузяться.
Хлопчика називають у селі диваком. Але це тому, що люди не розуміють яскравого неповторного світу, в якому він живе. їм ближчі земні прагматичні бажання. Для дядьків більше важить не стогін вільх, що тривожить душу, а те, що риба в ятір піде. Дідові Прокопові здається, що він вчить онука правильній житейській мудрості пробиватися вперед: того ліктем штовхнути, того «почтом». Але у хлопчини інший шлях. Він пізнає життя через природу, намагається зрозуміти її одвічні таємниці. Для нього це — найвища мудрість.
Сподобався твір? Збережи в закладках - » Точність і лаконізм описів природи, їх роль в оповіданні «Дивак». Це не складно, зате не втратиш!
Чичиков Павло Іванович, персонаж поеми М.В.Гоголя «Мертві душі». Павло Іванович Чичиков яскраво виділяється на тлі інших різноманітних персонажів. Автор у ньому спробував поєднати різні якості тодішніх поміщиків. Аж до одинадцятої глави ми залишаємося в невіданні щодо появи таких рис в його характері, і про становлення його характеру зокрема. Павло Іванович був родом з бідної дворянської сім’ї. У передсмертному заповіті батька була жменя мідних монеток і заповіт – догоджати начальникам і вчителям, старанно вчитися і, головне, збирати і берегти копієчку. У заповіті не було ні слова про борг, гідність і честь. Тоді Чичиков швидко зрозумів, що високі моральні підвалини тільки шкодять досягненню своїх заповітних цілей. Тому він вирішує пробитися в шановні й шановані люди власними стараннями. В училищі був зразковим учнем. Відмінно вчився, був зразком вихованості, ввічливості і покірного послуху. Всі вчителі були в захваті від такого здібного учня. Першою інстанцією після навчання в його кар’єрних сходах стає казенна палата, куди він легко влаштовується. Чичиков відразу починає догоджати начальнику, і навіть намагається доглядати за його симпатичною донькою … Після закінчення деякого часу, Чичиков став повіреним і під час клопоту про заставу селян склав у голові план, заходився об’їжджати простори Русі, з тим щоб, накупивши мертвих душ і заклавши їх в казну як живі, отримати грошей, купити, бути може, сільце і забезпечити прийдешнє потомство …
Объяснение: