Що очікує героя за скоєний злочин у новелі «Я (Романтика)»? Про що свідчать останні слова оповідання: «...Я зупинився середмертвого степу: – там, в дальній безвісті, невідомо…»
Кожен з нас хоч раз у житті зустрічав людей, які повністю змінювали уявлення про те, якими б ми хотіли бути. Найцікавіше, що ці люди самі не були ідеалом, були такими ж звичайними як і ми, хоча мали в собі щось таке, що змушувало нас на підсвідомому рівні тримати їх за приклад.
Неважливо, що саме в них було таким привабливим, хоча найчастіше це був саме їх вигляд, те враження, яке справляв їх шарм. І такими сильними були ті «чари», що ми, не встигнувши зрозуміти “чому?”, ставали одержимими ними. Раптом виникало бажання вдягнути те, чого ніколи не хотілося до того, як ми їх зустріли. Хотілось по-іншому їсти, спілкуватися, рухатись. Причому таке відчуття було не зовсім осмисленим, скоріш підсвідомим бажанням бути хоч у чомусь подібним до цих чудових людей. А потім ми із здивуванням раптом помічали, що ненавмисно копіюємо їх жести і манеру поводитися.
Отже, завжди знаходяться люди на яких ми б хотіли рівнятися. Але немає ніякої потреби зациклюватись на цьому, бо без НАС світ був би витонченою, бездоганною але статичною й бездушною досконалістю. Нам залишається лише усвідомити це і бути собою...
Я люблю бути собою. Здавалося, що може бути легшим? Але коли вирішуєш щось для себе і сам відповідаєш за все, що твориш, коли в тебе є люди, яких ти цінуєш – завдання бути собою впаковується в просту складність. Бути собою так, щоб іншим також було добре.
Основне завдання тут в тому, щоб ні на секунду не стати егоїстом. Не підпустити навіть близько думки, що ти знаходишся в світлі прожектора, а інші цей прожектор тримають. Поклонятися собі – означає не бути собою…
Бути собою – це почуватися на своєму місці, розуміти: ти не вічний, і час треба використовувати раціонально. Жити так, щоб депресія була в інших. Жити так, як ніхто ще не жив.
Бути собою – прекрасно. Коли ти – це ти, вибір робиться сам собою. Немає зайвих сумнівів, що правильно, а що ні. Коли ти є собою, ти щасливий. А людина мусить бути щасливою!
Жанр: автобіографічна повість Тема «Гуси-лебеді летять»: зображення життєвої долі українського села першої половини ХХ століття, епізодів з власного дитинства М. Стельмаха, коли він був дев’яти-десятирічним хлопчиком. Ідея «Гуси-лебеді летять»: автор закликає не бути «холоднооким», уміти бачити красу, любити рідну землю, що «така свіжа, така м’яка, мов колиска», «щоб люди мали людяність у серці, хліб на столі і не журились». Герої твору «Гуси-лебеді летять» Михайлик, його мати та батько, дід і баба, попова наймичка Мар’яна, дівчина Люба, кобзар Левко, майстер на всі руки дід Дем’ян, дядько Себастіян — це полюс добра.
Кожен з нас хоч раз у житті зустрічав людей, які повністю змінювали уявлення про те, якими б ми хотіли бути. Найцікавіше, що ці люди самі не були ідеалом, були такими ж звичайними як і ми, хоча мали в собі щось таке, що змушувало нас на підсвідомому рівні тримати їх за приклад.
Неважливо, що саме в них було таким привабливим, хоча найчастіше це був саме їх вигляд, те враження, яке справляв їх шарм. І такими сильними були ті «чари», що ми, не встигнувши зрозуміти “чому?”, ставали одержимими ними. Раптом виникало бажання вдягнути те, чого ніколи не хотілося до того, як ми їх зустріли. Хотілось по-іншому їсти, спілкуватися, рухатись. Причому таке відчуття було не зовсім осмисленим, скоріш підсвідомим бажанням бути хоч у чомусь подібним до цих чудових людей. А потім ми із здивуванням раптом помічали, що ненавмисно копіюємо їх жести і манеру поводитися.
Отже, завжди знаходяться люди на яких ми б хотіли рівнятися. Але немає ніякої потреби зациклюватись на цьому, бо без НАС світ був би витонченою, бездоганною але статичною й бездушною досконалістю. Нам залишається лише усвідомити це і бути собою...
Я люблю бути собою. Здавалося, що може бути легшим? Але коли вирішуєш щось для себе і сам відповідаєш за все, що твориш, коли в тебе є люди, яких ти цінуєш – завдання бути собою впаковується в просту складність. Бути собою так, щоб іншим також було добре.
Основне завдання тут в тому, щоб ні на секунду не стати егоїстом. Не підпустити навіть близько думки, що ти знаходишся в світлі прожектора, а інші цей прожектор тримають. Поклонятися собі – означає не бути собою…
Бути собою – це почуватися на своєму місці, розуміти: ти не вічний, і час треба використовувати раціонально. Жити так, щоб депресія була в інших. Жити так, як ніхто ще не жив.
Бути собою – прекрасно. Коли ти – це ти, вибір робиться сам собою. Немає зайвих сумнівів, що правильно, а що ні. Коли ти є собою, ти щасливий. А людина мусить бути щасливою!
Жанр: автобіографічна повість Тема «Гуси-лебеді летять»: зображення життєвої долі українського села першої половини ХХ століття, епізодів з власного дитинства М. Стельмаха, коли він був дев’яти-десятирічним хлопчиком. Ідея «Гуси-лебеді летять»: автор закликає не бути «холоднооким», уміти бачити красу, любити рідну землю, що «така свіжа, така м’яка, мов колиска», «щоб люди мали людяність у серці, хліб на столі і не журились». Герої твору «Гуси-лебеді летять» Михайлик, його мати та батько, дід і баба, попова наймичка Мар’яна, дівчина Люба, кобзар Левко, майстер на всі руки дід Дем’ян, дядько Себастіян — це полюс добра.
Объяснение: