Існує думка, що розвиток електронної пошти веде до занепаду традиційного листування. Безумовно, надіслати електронного листа через Інтернет швидше та зручніше. Для цього не потрібно старанно виводити літери, перейматись за конверт і марки. Ще одна перевага – дешевість. А для спілкування з близькими достатньо навіть коротких смс у соціальних мережах. Цей занепад фантазії і сухість у листуванні у 2005 році захотів викоренити Пауль Магалхеєс (Paulo Magalhães), тодішній студент із Португалії. Він створив безкоштовний онлайн-проект, який згуртував всіх поціновувачів друкованих листівок, в тому числі й самого автора. Вже за кілька днів після створення проекту до нього приєдналось чимало користувачів, а за кілька років – й поготів. На сьогодні у проекті беруть участь більше 400 тисяч людей з 217 країн світу.
Кожен з учасників може випадковим чином обрати адресата і надіслати йому яскраву листівку, звісно, не електронну, а традиційну, «живу». Відповідь від іншого користувача передбачає такий самий сюрприз. «Тобі прийде листівка лише в тому разі, якщо ти надішлеш її сам. Тобто ти мені – я тобі, – пояснює киянка-посткросер Олена Орлова, яка стала нашим експертом з питань посткросингу. – Коли перша листівка доходить до свого адресата і успішно реєструється, лише тоді твоя адреса потрапляє в адресний пул і може бути витягнута кимось іншим».
Посткросинг – знахідка для філателістів і філокартистів (тих, хто колекціонує поштові листівки), що дозволяє за короткий проміжок часу зібрати неймовірну кількість найрізноманітніших листівок. Авторська листівка з Голландії, зображення гейш з Японії чи неймовірні краєвиди Лапландії – все це приправлене оригінальними марками та теплими словами. Щоразу маєш нове й несподіване.
Труднощі ховаються в деталях
Здається, з концепцією посткросингу ми розібралися, але варто згадати і про його умови, продумані авторами задля справедливого обміну листівками. Зареєструвавшись на сайті www.postcrossing.com, людина отримує особисту сторінку, на якій може написати кілька рядків про себе, розповісти про свої уподобання, особливі прохання до посткросерів, наприклад, написати щось рідною мовою чи прикріпити більше марок. До своєї анкети (профілю) можна додати фотографію, яку буде завжди цікаво переглядати гостям вашої сторінки.
Один з найзахопливіших моментів – вибір пункту «Send a postcard» (надіслати листівку). На ваш запит програма сайту знайде одного з сотень тисяч користувачів, покаже його профіль та ідентифікаційний код, який треба вказати на листівці. Щоб догодити адресату, варто ретельно вивчити його анкету. Кожному особливо приємно отримати листівку, про яку мріяв. А скільки задоволення приносить факт того, що твою листівку оцінили, і вона стала шматочком радості для когось на тому боці планети! «Це подвійне задоволення, тому що я можу не лише порадувати самим фактом листівки, а ще й надішлю саме ту, яку хотіли б отримати», – ділиться враженнями вже знайома нам Олена Орлова.
Те, що побут гуцулів сильно відрізняється від, скажімо, побуту слобожанців, безперечно пов'язано із гірською природою. їх життя залежало не стільки від врожаю, скільки від худоби. Високо в горах розташовані полонини, на які усі околишні села зганяли свою худобу чабанам. Найбільшими ворогами для людей були ведмідь та вовки, які могли напасти на овець і роздерти їх. Для гуцула смерть маржинки, як на їхньому діалекті називалась худоба, була страшнішою від смерті близької людини.
Життя гуцулів проходило у горах поруч із худобою, і всі їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..." Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався "йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...". Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він рятує її від чугайстра, який роздирав нявок на шматки. Умліваючи від утоми, Івась танцював з ним, щоб відвернути його увагу від нявки. Йдучи на її крик, він зірвався у провалля. Цю оповідь можна сприймати, як фантастичну, але, мені здається, що це — просто видіння, викликане великим стражданням і болем. Гуцули не вірили у нечисту силу, знали, що вона насправді існує. Це було так же природно, як існування ведмідя-"вуйка".
Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Такими, наприклад, вважалися сусіди Палагни та Івана. Хима перекидалася ввечері на білого пса та металася по сусідських загородах, шкодячи худобі. Це через неї, була впевнена Палагна, худла руда корова давала менше подою. Сусід Юра прирівнювався ними до Бога, бо тримав у своїх руках усі сили земні й небесні. Палагна сама бачила, як одного разу він зупинив хмару, повернув її в інший бік від полів.
Цікаво зображений у творі обряд похорону, у якому відбилися елементи християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння.
Існує думка, що розвиток електронної пошти веде до занепаду традиційного листування. Безумовно, надіслати електронного листа через Інтернет швидше та зручніше. Для цього не потрібно старанно виводити літери, перейматись за конверт і марки. Ще одна перевага – дешевість. А для спілкування з близькими достатньо навіть коротких смс у соціальних мережах. Цей занепад фантазії і сухість у листуванні у 2005 році захотів викоренити Пауль Магалхеєс (Paulo Magalhães), тодішній студент із Португалії. Він створив безкоштовний онлайн-проект, який згуртував всіх поціновувачів друкованих листівок, в тому числі й самого автора. Вже за кілька днів після створення проекту до нього приєдналось чимало користувачів, а за кілька років – й поготів. На сьогодні у проекті беруть участь більше 400 тисяч людей з 217 країн світу.
Кожен з учасників може випадковим чином обрати адресата і надіслати йому яскраву листівку, звісно, не електронну, а традиційну, «живу». Відповідь від іншого користувача передбачає такий самий сюрприз. «Тобі прийде листівка лише в тому разі, якщо ти надішлеш її сам. Тобто ти мені – я тобі, – пояснює киянка-посткросер Олена Орлова, яка стала нашим експертом з питань посткросингу. – Коли перша листівка доходить до свого адресата і успішно реєструється, лише тоді твоя адреса потрапляє в адресний пул і може бути витягнута кимось іншим».
Посткросинг – знахідка для філателістів і філокартистів (тих, хто колекціонує поштові листівки), що дозволяє за короткий проміжок часу зібрати неймовірну кількість найрізноманітніших листівок. Авторська листівка з Голландії, зображення гейш з Японії чи неймовірні краєвиди Лапландії – все це приправлене оригінальними марками та теплими словами. Щоразу маєш нове й несподіване.
Труднощі ховаються в деталях
Здається, з концепцією посткросингу ми розібралися, але варто згадати і про його умови, продумані авторами задля справедливого обміну листівками. Зареєструвавшись на сайті www.postcrossing.com, людина отримує особисту сторінку, на якій може написати кілька рядків про себе, розповісти про свої уподобання, особливі прохання до посткросерів, наприклад, написати щось рідною мовою чи прикріпити більше марок. До своєї анкети (профілю) можна додати фотографію, яку буде завжди цікаво переглядати гостям вашої сторінки.
Один з найзахопливіших моментів – вибір пункту «Send a postcard» (надіслати листівку). На ваш запит програма сайту знайде одного з сотень тисяч користувачів, покаже його профіль та ідентифікаційний код, який треба вказати на листівці. Щоб догодити адресату, варто ретельно вивчити його анкету. Кожному особливо приємно отримати листівку, про яку мріяв. А скільки задоволення приносить факт того, що твою листівку оцінили, і вона стала шматочком радості для когось на тому боці планети! «Це подвійне задоволення, тому що я можу не лише порадувати самим фактом листівки, а ще й надішлю саме ту, яку хотіли б отримати», – ділиться враженнями вже знайома нам Олена Орлова.
Те, що побут гуцулів сильно відрізняється від, скажімо, побуту слобожанців, безперечно пов'язано із гірською природою. їх життя залежало не стільки від врожаю, скільки від худоби. Високо в горах розташовані полонини, на які усі околишні села зганяли свою худобу чабанам. Найбільшими ворогами для людей були ведмідь та вовки, які могли напасти на овець і роздерти їх. Для гуцула смерть маржинки, як на їхньому діалекті називалась худоба, була страшнішою від смерті близької людини.
Життя гуцулів проходило у горах поруч із худобою, і всі їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..." Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався "йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...". Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він рятує її від чугайстра, який роздирав нявок на шматки. Умліваючи від утоми, Івась танцював з ним, щоб відвернути його увагу від нявки. Йдучи на її крик, він зірвався у провалля. Цю оповідь можна сприймати, як фантастичну, але, мені здається, що це — просто видіння, викликане великим стражданням і болем. Гуцули не вірили у нечисту силу, знали, що вона насправді існує. Це було так же природно, як існування ведмідя-"вуйка".
Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Такими, наприклад, вважалися сусіди Палагни та Івана. Хима перекидалася ввечері на білого пса та металася по сусідських загородах, шкодячи худобі. Це через неї, була впевнена Палагна, худла руда корова давала менше подою. Сусід Юра прирівнювався ними до Бога, бо тримав у своїх руках усі сили земні й небесні. Палагна сама бачила, як одного разу він зупинив хмару, повернув її в інший бік від полів.
Цікаво зображений у творі обряд похорону, у якому відбилися елементи християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння.
Объяснение: