"Енеїда" І. Котляревського — прекрасна і безсмертна перлина української літератури. Письменник не пішов сліпо за Вергілієм, а лише взяв канву з його твору, створивши на її основі цілком оригінальну поему. І. Котляревський у своїй поемі славить українське козацтво, підкреслює його героїзм і відданість всенародній справі, показує життя різних верств українського суспільства II половини XVIII століття. "Поема Котляревського,— писав М. Рильський,— самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани і кобеняки українського козацтва XVIII ст., в каптани й мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси "халтурного роду" — духовенство, де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замінило собою Вергілієвих олімпійців". Крім прекрасних картин народного одягу, у поемі згадується безліч страв, ігор, танців, звичаїв, обрядів та вірувань.
Василь Симоненко написав чудову віршовану казку «Цар Плаксій та Лоскотон». Вона цікава та легко читається. Два головні герої казки зовсім різні. Мені не подобається злий цар Плаксій, він несе темряву суму. Мене захоплює веселий Лоскотон, який приносить світло радості людям. Дядько Лоскотон має добре серце, він любить дітей, прагне робити тільки добрі діла, допомагає іншим. Терплячість допомагає переносити ув’язнення, а мужність та сміливість - перемогти всі безглузді заборони царя. Дорослі та діти люблять Лоскотона, бо він несе людям справедливість, радість і «приходив до усіх голосний та щирий сміх». Автор так описує його : «мав він вдачу теплу й щиру, ще й лукавинку в очах». Зовсім іншим ми бачимо Плаксія: «голова його – мов бочка, очі – ніби кавуни». Цар любить тільки владу, прагне, щоб слуги тяжко працювали на нього. Сльози лиються з його очей, тому він бажає іншим тільки суму. Народ не любить свого нелюдяного правителя, який є злий та розлючений на усіх. За спиною гвардії він був сміливий, а сам на сам – страшенний боягуз: «раптом цар упав на трон», коли побачив у палаці Лоскотона. Цар від лоскоту лопнув, втекли його сумні діти, тому закінчився сум в «красі-країні з дивним ім’ям Сльозолий. А дядько Лоскотон «живе й понині, дітям носить щирий сміх».
Объяснение:
"Енеїда" І. Котляревського — прекрасна і безсмертна перлина української літератури. Письменник не пішов сліпо за Вергілієм, а лише взяв канву з його твору, створивши на її основі цілком оригінальну поему. І. Котляревський у своїй поемі славить українське козацтво, підкреслює його героїзм і відданість всенародній справі, показує життя різних верств українського суспільства II половини XVIII століття. "Поема Котляревського,— писав М. Рильський,— самобутній і глибоко національний твір, де стародавніх троянців і латинян переодягнено в жупани і кобеняки українського козацтва XVIII ст., в каптани й мундири тодішнього чиновництва, у підрясники й ряси "халтурного роду" — духовенство, де широким пензлем змальовано побут тогочасного панства, що замінило собою Вергілієвих олімпійців". Крім прекрасних картин народного одягу, у поемі згадується безліч страв, ігор, танців, звичаїв, обрядів та вірувань.