Цей твір є дуже актуальним у наші часи! Поема «Кавказ», присвячена щирому другові Тараса Шевченка Якову де Бальмену, який загинув на Кавказі під час війни з горцями. «Кавказ» — ще одна геніальна політична сатира Шевченка. Твір не має жанрових ознак поеми, бо в ньому немає сюжету і персонажів. Але він є згустком ідей, спрямованих на викриття царизму, його колонізаторської сутності. Поему «Кавказ» Тарас Шевченко побудував на широкій загальнолюдській основі. Твір характеризується повним неприйняттям і цілковитим запереченням самодержавно-кріпосницького суспільства, усіх його антинародних засад. Характерно, що не народи Кавказу звинувачує поет у смерті свого друга, а російське самодержавство: Лягло костьми Людей муштрованих чимало. А сльоз, а крові? напоїть Всіх імператорів би стало З дітьми й онуками, втопить В сльозах удових. А дівочих, Пролитих тайно серед ночі? А матерніх гарячих сльозі А батькових, старих, кривавих, Не ріки — море розлилось, Огненне море! Цими словами Шевченко затаврував усі загарбницькі війни, адже в поемі немає поетичних описів Кавказу, крім початкових рядків поеми: «За горами гори хмарою повиті». В уяві поета Кавказькі гори «засіяні горем, кровію политі». Ці рядки перегукуються з епіграфом до поеми, взятим з Біблії (Книга пророка Ієремії): «Кто даст главе моей воду, и очесем моим источник слез, И плачуся и день и нощо опобиенных…» Проте Т. Шевченко стверджує, що волелюбний народ не можна знищити. Нескорену силу народу автор втілив у безсмертному образі Прометея. Цей образ символічний. Він уособлює безсмертя народу, серце якого «знову оживає і сміється знову». Російський царат, виведений в образі ката-орла, не може знищити волелюбних прагнень народу. Пророче звучать слова великого Кобзаря, адресовані всім народам, які борються за незалежність: «Борітеся — поборете!» Адже у всіх поневолених народів царської Росії доля схожа, вони позбавлені права вільно розвиватися, говорити рідною мовою: «Од молдаванина до фіна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує!»
Вчитель Василь Митрович зайшов у клас і побачив, що діти оточили Олександру, доньку писарчука-пропійці. Її подружка, весела й сита Пріська, стверджувала, що Олександра вкрала її хліб, і що це стається не в перше. Школярі хотіли, щоб злодійку вигнали зі школи, але вчитель наполягав у всьому розібратися. Олександра не хотіля спочатку розповідати правди, плакала, але потім зізналася. На питання вчителя, чого вона так вчинила, вона розповіла, що хотіла їсти, а батько додому не приносить. Вчитель привів Олександру додому, а коли повернувся в клас, діти наполегливо простягали йому їжу для Олександри. Але дівчина не хотіла їсти і все плакала. Коли читали молитву перед початком науки, вчитель непомітно ввів дівчину у клас.
***
Олександра довго соромилась глянути вчителю в вічі. Але діти не нагадували школярці про крадіжку, а навпаки - приносили їй їжу. Але дівчина рідко брала її. Вона скоро здасть останній екзамен і вийде зі школи розумною людиною.
Поема «Кавказ», присвячена щирому другові Тараса Шевченка Якову де Бальмену, який загинув на Кавказі під час війни з горцями. «Кавказ» — ще одна геніальна політична сатира Шевченка. Твір не має жанрових ознак поеми, бо в ньому немає сюжету і персонажів. Але він є згустком ідей, спрямованих на викриття царизму, його колонізаторської сутності.
Поему «Кавказ» Тарас Шевченко побудував на широкій загальнолюдській основі. Твір характеризується повним неприйняттям і цілковитим запереченням самодержавно-кріпосницького суспільства, усіх його антинародних засад. Характерно, що не народи Кавказу звинувачує поет у смерті свого друга, а російське самодержавство:
Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми й онуками, втопить
В сльозах удових. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі?
А матерніх гарячих сльозі
А батькових, старих, кривавих,
Не ріки — море розлилось,
Огненне море!
Цими словами Шевченко затаврував усі загарбницькі війни, адже в поемі немає поетичних описів Кавказу, крім початкових рядків поеми: «За горами гори хмарою повиті». В уяві поета Кавказькі гори «засіяні горем, кровію политі». Ці рядки перегукуються з епіграфом до поеми, взятим з Біблії (Книга пророка Ієремії): «Кто даст главе моей воду, и очесем моим источник слез, И плачуся и день и нощо опобиенных…»
Проте Т. Шевченко стверджує, що волелюбний народ не можна знищити. Нескорену силу народу автор втілив у безсмертному образі Прометея. Цей образ символічний. Він уособлює безсмертя народу, серце якого «знову оживає і сміється знову». Російський царат, виведений в образі ката-орла, не може знищити волелюбних прагнень народу.
Пророче звучать слова великого Кобзаря, адресовані всім народам, які борються за незалежність: «Борітеся — поборете!» Адже у всіх поневолених народів царської Росії доля схожа, вони позбавлені права вільно розвиватися, говорити рідною мовою:
«Од молдаванина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!»
Вчитель Василь Митрович зайшов у клас і побачив, що діти оточили Олександру, доньку писарчука-пропійці. Її подружка, весела й сита Пріська, стверджувала, що Олександра вкрала її хліб, і що це стається не в перше. Школярі хотіли, щоб злодійку вигнали зі школи, але вчитель наполягав у всьому розібратися. Олександра не хотіля спочатку розповідати правди, плакала, але потім зізналася. На питання вчителя, чого вона так вчинила, вона розповіла, що хотіла їсти, а батько додому не приносить. Вчитель привів Олександру додому, а коли повернувся в клас, діти наполегливо простягали йому їжу для Олександри. Але дівчина не хотіла їсти і все плакала. Коли читали молитву перед початком науки, вчитель непомітно ввів дівчину у клас.
***
Олександра довго соромилась глянути вчителю в вічі. Але діти не нагадували школярці про крадіжку, а навпаки - приносили їй їжу. Але дівчина рідко брала її. Вона скоро здасть останній екзамен і вийде зі школи розумною людиною.