Вірш «За це звернення до прийдешніх поколінь. Поет усім тим, хто хоче його «духа визвать» обіцяє показати безліч світів «оригінальних і капризних», безліч шляхів, а також відчинити замкнуті двері. Михайлові Семенку вдалося перемогти «всі стихії й дощі», тому, звичайно, прогулятися з ним уночі було б цікаво. Ліричний герой поезії уявляє себе духом із потойбіччя. Він говорить про те, наскільки життя таємниче й загадкове, скільки в ньому доріг, котрі треба подолати, який різноманітний у людини вибір. Пізнати сенс буття і небуття — це дійти «до останнього пункту», відчинити «двері замкнуті». Не кожний на це зважиться, адже чекають на мандрівника «всі стихії й дощі». Прогулятися в пітьму, спробувати осягнути таємниці життя й за читачів поет разом зі своїм ліричним героєм.
Протягом своєї багатовікової історії український народ склав понад двісті тисяч пісень. З піснею народжувалися, виростали, відходили у вічність. Пісня була такою ж насущною потребою, як хліб і вода. Де зараз можна почути українську народну пісню? Переважно — на весіллі, інколи — на якійсь гостині, зрідка — колискову, та й то радше у виконанні бабусі, а не молодої мами. Народна пісня поступово втрачає свої позиції. Мабуть, це можна пояснити тим, що кожне покоління любить свою музику, яка відображає стрімкий плин часу. Можна також звинуватити технічний прогрес: мовляв, легше увімкнути магнітофон чи приймач, аніж співати самому. Але наскільки теплішою, невимушенішою стає атмосфера в домі, коли люди співають! Пісня справді здатна об’єднати, зачарувати і пробудити найкращі почуття, зачепити найтонші струни людської душі. Хто це відчув, прагнутиме відчути знову.
На мою думку, любов до народної пісні закладається у сім’ї. Певну роль відіграє школа й позашкільні установи. А ще — радіо й телебачення, конкурси і концерти, народні свята й гуляння… Гадаю, не варто боятися робити інструментальні обробки народних пісень, сучасне аранжування — від цього народна пісня тільки виграє у тому сенсі, що легше й природніше займе чільне місце в юних душах. Однак величезний пласт народних пісень, насамперед календарно-обрядових, напевне залишиться лише в скарбницях народної творчості, бо відійшов у минуле ще тоді, коли замість серпа і коси на полях з’явилися трактори і комбайни…
Протягом своєї багатовікової історії український народ склав понад двісті тисяч пісень. З піснею народжувалися, виростали, відходили у вічність. Пісня була такою ж насущною потребою, як хліб і вода. Де зараз можна почути українську народну пісню? Переважно — на весіллі, інколи — на якійсь гостині, зрідка — колискову, та й то радше у виконанні бабусі, а не молодої мами. Народна пісня поступово втрачає свої позиції. Мабуть, це можна пояснити тим, що кожне покоління любить свою музику, яка відображає стрімкий плин часу. Можна також звинуватити технічний прогрес: мовляв, легше увімкнути магнітофон чи приймач, аніж співати самому. Але наскільки теплішою, невимушенішою стає атмосфера в домі, коли люди співають! Пісня справді здатна об’єднати, зачарувати і пробудити найкращі почуття, зачепити найтонші струни людської душі. Хто це відчув, прагнутиме відчути знову.
На мою думку, любов до народної пісні закладається у сім’ї. Певну роль відіграє школа й позашкільні установи. А ще — радіо й телебачення, конкурси і концерти, народні свята й гуляння… Гадаю, не варто боятися робити інструментальні обробки народних пісень, сучасне аранжування — від цього народна пісня тільки виграє у тому сенсі, що легше й природніше займе чільне місце в юних душах. Однак величезний пласт народних пісень, насамперед календарно-обрядових, напевне залишиться лише в скарбницях народної творчості, бо відійшов у минуле ще тоді, коли замість серпа і коси на полях з’явилися трактори і комбайни…