С ДИКТАНТОМ

Джерело

Отам, де червоніє пеньок, із-під землі б’є джерело. Б’є з джерела вода не як по інших криницях, а цілюща, життєдайна. З того джерела влітку випадало не раз і напитись, тамуючи спрагу. Ви пили, відчуваючи, як нездоланна сила вливається у ваші груди, відчуваючи, що й самі сповнюєтесь віри у своє безсмертя! Добре вам було і водночас страшнувато, що прилучаєтесь до чогось незбагненно вічного, до таємничого, що можна сягнути лише серцем, більше нічим.

А зараз, мандруючи по мерзлу калину, ви йдете через Кістяне поле. І чудно відчувати, що цілюще джерело, що Кістяне поле існують не тільки в розповідях старих людей, а є насправді.

Чудно, та й годі. І чомусь не віриться, хоч страшенно кортить вірити, що саме так було, що нічого не вигадано!

Мовний аналіз тексту

1. Яка ідея твору.

2. Підкреслити члени речення у першому реченні другого абзацу.

3. У останньому реченні знайти і підписати службові частини мови

Сто друзів — це мало, один ворог — це багато», – «Над шкурою дрижати — людиною не жити», – «Де не посій, то вродиться»,

Справді, добре сміється той, хто сміється останнім», – «Зверху сміється, а всередині сичить» – «Птиця також боса ходить і не журиться», – «В книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі й мислі», – «Мужицька музика — ціп і коса», – «Чи знайдеться чоловік, якому не треба було б більше, ніж він має» – Шила у мішку не втаїш – Правда завжди випливе (з кишені Михайлика разом із щавлем випало дві насінини). – Праця облагороджує душу людини – Роботящі руки гори вернуть(як Михайлик орав разом із батьком). – Грамотний – видющий і на все тямущий – Письменного голова годує(прагнення Михайлика до читання,до знань). – У нього не розживешся і серед зими льоду – Тіло в золоті,а душа в болоті(коли жадібний і жорстокий односелець Михайлика не дав шматка хліба жебрачці та її хлопчику). – Біль душі – найстрашніший біль – Життя має свою дорогу (смерть дідуся Дем’яна та перше потрясіння Михайлика. – Зоря іде – долю веде. – Коли неспокійна совість, то нічим її не обманеш.

Образ Михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька Себастіяна тощо. Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші... Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою.Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята. Михайлик — талановитий хлопець.Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу. Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика. У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила.