Мій улюблений герой з твору “Джури козака Швайки” Коли вчителька сказала нам прочитати на урок української літератури твір “Джури козака Швайки” В. Рутківського, то я, чесно кажучи, була не дуже задоволена. Назва твору говорила сама за себе – тут мали бути якісь хлопчачі пригоди, та ще й історичні події пов’язані з добою козацтва. Мені здається, що такий твір більше цікавий хлопцям, а не дівчатам. Але до уроку потрібно було підготуватись, тому твір я прочитала. І він мені несподівано сподобався! Пригоди Санька, Грицика і Пилипа Швайки мене так захопили, що я просто відірватись не могла від книги! Звичайно ж під час читання у мене виникли деякі симпатії до героїв. Але якщо потрібно вибрати якогось одного улюбленого героя з твору, то я цього зробити не можу, бо найбільше мені сподобались Санько і Грицик і віддати перевагу комусь одному я не здатна. З самого початку твору хлопці постали переді мною як звичайні сільські хлопці-підлітки і в цьому майже немає нічого цікавого і захопливого, але якраз ця простота і сподобалась мені найбільше. Прості сільські хлопці, які впродовж твору стають одними з кращих козаків – хіба вони можуть комусь не сподобатись? Хочу окремо розповісти про кожного з хлопців. Санько тихий і мрійливий хлопець, він єдиний син у своєї матері, яка його безмежно любить. Впродовж твору він розкривається як дуже сильний ворожбит і такий несподіваний розвиток героя мене дуже зацікавив. Саме Санько знаходить спільну мову з бугаєм Петриком, якого усі навколо бояться. Його душевні доброта і спокій подобаються і людям, і тваринам. Відкривши у собі надзвичайні здібності керувати людьми Санько не починає пишатись чи задаватись перед Грициком, навпаки він розуміє, що йому ще потрібно багато чому навчитись, саме тому Санько уважно дослухається до усіх настанов діда Кудьми. Грицик такий самий простий сільський хлопчак як і Санько. Він жвавий і допитливий, непосидючий і запальний, сміливий і рішучий. На жаль він круглий сирота, проте він також любить тітку Мокрину, Санькову маму. Впродовж твору він постає справжнім козаком, хоч він поки й маленький джура-помічник. Пилип Швайка довіряє своєму помічникові і знає, що на Грицика завжди можна покластись.
Історичний шлях народу, як правило, починається з фантастичних переказів героїчних міфів, красивих легенд. У цих творах завжди є приховане зерно історичної дійсності, і це зерно завжди оздоблене фантазією оповідачів.
Уже в першому тисячолітті до нашої ери давні греки слухали віршовані оповідки про Троянську війну та про пригоди велемудрого Одіссея. Учені довгий час уважали події, про які розповідають епічні поеми "Іліада" та "Одіссея", більш міфічними, ніж історичними. Авторство цих поем приписували давньому народному співцю Гомеру. Але в сімдесятих роках XIX століття археолог Шліман розкопав на узбережжі Егейського моря ту саму Трою, про облогу якої розповідається в "Іліаді".
Якщо вірити Гомерові, війна між ахейцями та троянцями спричинилася внаслідок викрадення троянським царевичем Парісом славетної красуні Єлени, дружини спартанського царя Менелая. Ця подія сталася не без до верховного олімпійського бога Зевса, котрий пхукав привід утягти людей до винищувальної війни. У своєму творі Гомер не тільки розповідає про подальший розвиток подій, а й описує приклади незрівнянної мужності та відваги, що їх проявили кращі герої Еллади.
Описуючи бойові сутички, автор неодноразово підкреслює самовідданість улюбленців народу Ахілла та Гектора. Саме ці воїни є уособленням ідеалу людини, чоловіка, героя. Наче страшний буревій, лютував Гектор, закликаючи троянців мерщій здолати рів. Герою було подано віщий знак — він побачив подряпану до крові змію, яка вкусила в груди орла. Але Гектор, не шкодуючи власного життя, разом зі своїми воїнами трощив вежі, розбивав бійниці, видирав із землі міцні палі, що на них тримався весь кріпосний вал. І саме Гектор першим прорвався крізь ахейський вал, здобувши найвищої слави.Підкреслюючи міць Гектора, Гомер зауважує, що той був схожий на самого бога війни й завжди знаходився попереду. Тіло героя захищав щит, обтягнутий грубезною шкірою та оббитий міддю. Над чолом Гектора виблискував шолом із довгою чорною гривою, що грізно майорів у повітрі. Мужність героя — результат розумної волі. Йому, звичайно, знайоме почуття страху, але Гектор навчився його долати, бо війна — це його обов'язок перед батьками, сином та всіма співвітчизниками. Дружина героя Андромаха благає героя не піддавати життя небезпеці й залишитися у фортеці, але він відмовляється. Серце не дозволяє Гекторові кинути своїх воїнів, свій народ у таку хвилину. Гомер майстерно змальовує надзвичайної краси людські стосунки між героєм Трої та Андромахою. Ніжна дружина просить чоловіка бути обережним, берегти своє життя, на що Гектор ніжно пропонує Андромасі не ранити серця непомірною скорботою. '
Один із найефективніших епізодів "Іліади" — це бій між героями ахейців та троянців: Ахіллом та Гектором. Вихопивши з піхов важкий меч, Гектор кинувся на Ахілла, як дужий гірський орел крізь темні хмари падає на ягня або зайця. Ахілл чекав на нього, страшний і могутній у своїй військовій досконалості: величезний щит боронив йому груди, а на шоломі сяяла пишна золота грива, яку кував бог усіх ковалів Гефест. Під час важкого двобою Гектора було смертельно поранено. Відчуваючи близьку смерть, герой турбується про батьків, про маленького сина й молоду дружину.
Обом учасникам надлюдського двобою властиві пристрасне бажання перемогти й прославитися, а також висока військова доблесть. До того ж Гомер у своєму творі показує, який шляхетний характер має Ахілл. Цей герой — щирий і чесний, вірний товариш. У душі Ахілла відбувається боротьба між жагою помсти й благородством, між любов'ю до вітчизни й сплюндрованою людською гідністю. Саме непереможний Ахілл втілює в собі ідеал воїна тих часів, а образи Гектора й Ахілла взагалі уособлюють морально-етичні ідеали народу.
Поеми Гомера, цього кумира сотень поколінь, сліпого безпритульного мандрівника за життя, постають як гімн людському розуму, чесній праці, доблесті й мужності.
Мій улюблений герой з твору “Джури козака Швайки” Коли вчителька сказала нам прочитати на урок української літератури твір “Джури козака Швайки” В. Рутківського, то я, чесно кажучи, була не дуже задоволена. Назва твору говорила сама за себе – тут мали бути якісь хлопчачі пригоди, та ще й історичні події пов’язані з добою козацтва. Мені здається, що такий твір більше цікавий хлопцям, а не дівчатам. Але до уроку потрібно було підготуватись, тому твір я прочитала. І він мені несподівано сподобався! Пригоди Санька, Грицика і Пилипа Швайки мене так захопили, що я просто відірватись не могла від книги! Звичайно ж під час читання у мене виникли деякі симпатії до героїв. Але якщо потрібно вибрати якогось одного улюбленого героя з твору, то я цього зробити не можу, бо найбільше мені сподобались Санько і Грицик і віддати перевагу комусь одному я не здатна. З самого початку твору хлопці постали переді мною як звичайні сільські хлопці-підлітки і в цьому майже немає нічого цікавого і захопливого, але якраз ця простота і сподобалась мені найбільше. Прості сільські хлопці, які впродовж твору стають одними з кращих козаків – хіба вони можуть комусь не сподобатись? Хочу окремо розповісти про кожного з хлопців. Санько тихий і мрійливий хлопець, він єдиний син у своєї матері, яка його безмежно любить. Впродовж твору він розкривається як дуже сильний ворожбит і такий несподіваний розвиток героя мене дуже зацікавив. Саме Санько знаходить спільну мову з бугаєм Петриком, якого усі навколо бояться. Його душевні доброта і спокій подобаються і людям, і тваринам. Відкривши у собі надзвичайні здібності керувати людьми Санько не починає пишатись чи задаватись перед Грициком, навпаки він розуміє, що йому ще потрібно багато чому навчитись, саме тому Санько уважно дослухається до усіх настанов діда Кудьми. Грицик такий самий простий сільський хлопчак як і Санько. Він жвавий і допитливий, непосидючий і запальний, сміливий і рішучий. На жаль він круглий сирота, проте він також любить тітку Мокрину, Санькову маму. Впродовж твору він постає справжнім козаком, хоч він поки й маленький джура-помічник. Пилип Швайка довіряє своєму помічникові і знає, що на Грицика завжди можна покластись.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/mii-uliublenyi-heroi-z-tvoru-dzhury-kozaka-shvaiky/
Історичний шлях народу, як правило, починається з фантастичних переказів героїчних міфів, красивих легенд. У цих творах завжди є приховане зерно історичної дійсності, і це зерно завжди оздоблене фантазією оповідачів.
Уже в першому тисячолітті до нашої ери давні греки слухали віршовані оповідки про Троянську війну та про пригоди велемудрого Одіссея. Учені довгий час уважали події, про які розповідають епічні поеми "Іліада" та "Одіссея", більш міфічними, ніж історичними. Авторство цих поем приписували давньому народному співцю Гомеру. Але в сімдесятих роках XIX століття археолог Шліман розкопав на узбережжі Егейського моря ту саму Трою, про облогу якої розповідається в "Іліаді".
Якщо вірити Гомерові, війна між ахейцями та троянцями спричинилася внаслідок викрадення троянським царевичем Парісом славетної красуні Єлени, дружини спартанського царя Менелая. Ця подія сталася не без до верховного олімпійського бога Зевса, котрий пхукав привід утягти людей до винищувальної війни. У своєму творі Гомер не тільки розповідає про подальший розвиток подій, а й описує приклади незрівнянної мужності та відваги, що їх проявили кращі герої Еллади.
Описуючи бойові сутички, автор неодноразово підкреслює самовідданість улюбленців народу Ахілла та Гектора. Саме ці воїни є уособленням ідеалу людини, чоловіка, героя. Наче страшний буревій, лютував Гектор, закликаючи троянців мерщій здолати рів. Герою було подано віщий знак — він побачив подряпану до крові змію, яка вкусила в груди орла. Але Гектор, не шкодуючи власного життя, разом зі своїми воїнами трощив вежі, розбивав бійниці, видирав із землі міцні палі, що на них тримався весь кріпосний вал. І саме Гектор першим прорвався крізь ахейський вал, здобувши найвищої слави.Підкреслюючи міць Гектора, Гомер зауважує, що той був схожий на самого бога війни й завжди знаходився попереду. Тіло героя захищав щит, обтягнутий грубезною шкірою та оббитий міддю. Над чолом Гектора виблискував шолом із довгою чорною гривою, що грізно майорів у повітрі. Мужність героя — результат розумної волі. Йому, звичайно, знайоме почуття страху, але Гектор навчився його долати, бо війна — це його обов'язок перед батьками, сином та всіма співвітчизниками. Дружина героя Андромаха благає героя не піддавати життя небезпеці й залишитися у фортеці, але він відмовляється. Серце не дозволяє Гекторові кинути своїх воїнів, свій народ у таку хвилину. Гомер майстерно змальовує надзвичайної краси людські стосунки між героєм Трої та Андромахою. Ніжна дружина просить чоловіка бути обережним, берегти своє життя, на що Гектор ніжно пропонує Андромасі не ранити серця непомірною скорботою. '
Один із найефективніших епізодів "Іліади" — це бій між героями ахейців та троянців: Ахіллом та Гектором. Вихопивши з піхов важкий меч, Гектор кинувся на Ахілла, як дужий гірський орел крізь темні хмари падає на ягня або зайця. Ахілл чекав на нього, страшний і могутній у своїй військовій досконалості: величезний щит боронив йому груди, а на шоломі сяяла пишна золота грива, яку кував бог усіх ковалів Гефест. Під час важкого двобою Гектора було смертельно поранено. Відчуваючи близьку смерть, герой турбується про батьків, про маленького сина й молоду дружину.
Обом учасникам надлюдського двобою властиві пристрасне бажання перемогти й прославитися, а також висока військова доблесть. До того ж Гомер у своєму творі показує, який шляхетний характер має Ахілл. Цей герой — щирий і чесний, вірний товариш. У душі Ахілла відбувається боротьба між жагою помсти й благородством, між любов'ю до вітчизни й сплюндрованою людською гідністю. Саме непереможний Ахілл втілює в собі ідеал воїна тих часів, а образи Гектора й Ахілла взагалі уособлюють морально-етичні ідеали народу.
Поеми Гомера, цього кумира сотень поколінь, сліпого безпритульного мандрівника за життя, постають як гімн людському розуму, чесній праці, доблесті й мужності.