Мирослава — дочка заможного боярина Тугара Вовка. Багато дівчат із заможних родин стають розбещеними, слабкими, але не вона. Її батько — сильний чоловік, «як дуб»-, і Мирослава достойна його дочка. «…попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу» Побачивши дівчину вперше, тухольці говорять про неї: «От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько!» 1 Тугар Вовк робить велику помилку — зраджує рідну країну й об’єднується з ворогом. Мирослава не згодна з батьком, для неї Батьківщина понад усе, навіть дорожча за батька: «Я не піду дальше. Я не стану зрадницею свого краю! Я покину батька, коли не зможу відвести його від його проклятого наміру». Потрапивши в монгольський табір, вона й там не зрікається своїх ідеалів. Коли батько просить її підійти, адже начальник монгольського війська ласкавий до них, вона жорстко одказує: «Не хочу його ласки!» Мирослава — це сильна, мужня, незламна особистість, порядна, чесна й відверта дівчина. Вона залишається вірною самій собі, своїм життєвим принципам та переконанням і не змінює їх у залежності від обставин, як її батько. І хоч любить вона свого батька, найголовніше для неї — це почуття громадянського обов’язку й вірність своїй Батьківщині. Батько її гине, й інакше не могло бути, адже це єдиний вихід для зрадника, а любляча Мирослава залишається з Максимом. Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів». Мирослава полюбила простого селянського хлопця. У цьому образі Іван Франко показав усі найкращі риси слов’янської жінки — незламну силу волі й мужність, а також щиру вірність, ніжність і палке любляче серце. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців. Мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській літературі.
Частина мужніх лицарів-козаків загинула, друга опинилася на засланні, а третя принишкла, пристосувавшись до поневолювачів. Саме в цей найдраматичніший час оті незрячі, але з гострозорою душею кобзарі-бандуристи, розповідаючи в своїх піснях про звитяги козаків, повстання гайдамаків, не дали впасти народу в безпам'ятство, а співаючи псальми, думи та інші твори на християнську тематику, оберігали народ від повної зневіри. Важливість цієї аксіоми підтверджує у поемі "Гайдамаки" Т.Шевченко " дідусю, що ти заховав в голові столітній ту славу козачу...". Мав рацію лірник Никон, кажучи: "Ісус Христос для проповідування обрав 12 апостолів. А по вознесінню своєму зоставив для цього кульгавих і сліпих, які мали мужність брати на себе гріхи людства..." І не дивно, що Сталін знищив 300 кобзарів. Всі режими бояться духовного піднесення, тому намагаються їх вбивати, забороняти діяльність, але їхньому розумові не дано зрозуміти, що дух - це вічність. Яскравим прикладом є постать Тараса Шевченка.
На жаль, ми сьогодні дуже мало знаємо про феномен кобзарства і причиною є небажання наших науковців досліджувати його. Однією з не багатьох дослідниць кобзарства в Україні є керівник львівського хлоп'ячого ансамблю бандуристів "Гамалія" Тетяна Шаленко.
Частина мужніх лицарів-козаків загинула, друга опинилася на засланні, а третя принишкла, пристосувавшись до поневолювачів. Саме в цей найдраматичніший час оті незрячі, але з гострозорою душею кобзарі-бандуристи, розповідаючи в своїх піснях про звитяги козаків, повстання гайдамаків, не дали впасти народу в безпам'ятство, а співаючи псальми, думи та інші твори на християнську тематику, оберігали народ від повної зневіри. Важливість цієї аксіоми підтверджує у поемі "Гайдамаки" Т.Шевченко " дідусю, що ти заховав в голові столітній ту славу козачу...". Мав рацію лірник Никон, кажучи: "Ісус Христос для проповідування обрав 12 апостолів. А по вознесінню своєму зоставив для цього кульгавих і сліпих, які мали мужність брати на себе гріхи людства..." І не дивно, що Сталін знищив 300 кобзарів. Всі режими бояться духовного піднесення, тому намагаються їх вбивати, забороняти діяльність, але їхньому розумові не дано зрозуміти, що дух - це вічність. Яскравим прикладом є постать Тараса Шевченка.
На жаль, ми сьогодні дуже мало знаємо про феномен кобзарства і причиною є небажання наших науковців досліджувати його. Однією з не багатьох дослідниць кобзарства в Україні є керівник львівського хлоп'ячого ансамблю бандуристів "Гамалія" Тетяна Шаленко.