Любити ближнього — як складно і як просто. Не з примусу, не з шани чи за щось. Прийти до нього в дім приємним, добрим гостем І запитати: «Як тобі жилось?»
І просто посміхнутись. Просто дати руку. Не треба жертви — крихітку тепла. Любити ближнього — ділити разом муку, Яка у серці раптом проросла.
Любити ближнього — сказать йому про Бога, Що Він один — любов понад усе, Що наші всі проблеми, весь тягар, тривоги Він на Собі з любов’ю понесе.
Коли впаде — спіши його підняти, І мимо не проходь, не кидай так. Не заздр йому, коли він ходить в шатах, А ти супроти нього, як бідняк.
Любити ближнього — це бачити хороше І разом все погане забувать, Любить без вигоди, коли останні гроші Комусь потрібно, мов собі, віддать.
Зумій чужу біду узять на власні плечі. Байдужість вся із серця хай спливе. Бо у душі твоїй не має порожнечі: Як не любов, то ненависть живе.
Нехай любов твою не знищить голос вражий, Бо ненависть не варта і гроша. І не тому люби, що Слово Боже каже, Люби тому, що каже так душа.
Сивою давниною віє зі сторінок повісті І. Франка "Захар Беркут". Перед нами постають герої, які вірять у перемогу добра над злом, правди над кривдою, які живуть ідеями спільного порядкування, єдності й добра. Головне для них – це інтереси громади. Живуть вони в глухому селищі Тухля, і очолює громаду тухольців "люблячий батько" – Захар Беркут. Дев'яностолітній старець, який багато бачив і багато знає, є головою та розумом громади: за його порадами збудували дорогу, яка служила засобом зв'язку між тухольцями й мешканцями навколишніх сіл; його порадами було переможено ворога й урятовано життя не тільки тухольської громади, але й їхніх сусідів. Захар Беркут виховав у людей почуття власної гідності та волелюбність. На громадській раді він відстоює права громади від князівських і боярських зазіхань, гідно тримається перед боярином Тугаром Вовком, який заявив свої права на тухольські землі: "Мудрі права наші походять не від твого князя, а від дідів і батьків наших".Беркут – справжній патріот своєї землі. Розповідаючи тухольцям про знаки на прапорі, він закликає ніколи не здаватися й до останньої краплі крові захищати свою Батьківщину від нападу монголів: "До останньої краплі крові повинна боронити громада свої свободи, свого святого ладу!" Тому коли постало питання: або вихід монголів з тухольської долини, або смерть синові Захара – Максиму, Захар Беркут жодної хвилини не вагався, що треба робити. Серце батька ридало, а розум говорив, що смерть Максима – єдиний порятунок для тухольців.Передсмертне слово Беркута – це своєрідний заповіт громаді: "Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас". Слова ці мають бути заповітом і для нас та передаватися наступним поколінням.
Любити ближнього — як складно і як просто.
Не з примусу, не з шани чи за щось.
Прийти до нього в дім приємним, добрим гостем
І запитати: «Як тобі жилось?»
І просто посміхнутись. Просто дати руку.
Не треба жертви — крихітку тепла.
Любити ближнього — ділити разом муку,
Яка у серці раптом проросла.
Любити ближнього — сказать йому про Бога,
Що Він один — любов понад усе,
Що наші всі проблеми, весь тягар, тривоги
Він на Собі з любов’ю понесе.
Коли впаде — спіши його підняти,
І мимо не проходь, не кидай так.
Не заздр йому, коли він ходить в шатах,
А ти супроти нього, як бідняк.
Любити ближнього — це бачити хороше
І разом все погане забувать,
Любить без вигоди, коли останні гроші
Комусь потрібно, мов собі, віддать.
Зумій чужу біду узять на власні плечі.
Байдужість вся із серця хай спливе.
Бо у душі твоїй не має порожнечі:
Як не любов, то ненависть живе.
Нехай любов твою не знищить голос вражий,
Бо ненависть не варта і гроша.
І не тому люби, що Слово Боже каже,
Люби тому, що каже так душа.
Дев'яностолітній старець, який багато бачив і багато знає, є головою та розумом громади: за його порадами збудували дорогу, яка служила засобом зв'язку між тухольцями й мешканцями навколишніх сіл; його порадами було переможено ворога й урятовано життя не тільки тухольської громади, але й їхніх сусідів. Захар Беркут виховав у людей почуття власної гідності та волелюбність. На громадській раді він відстоює права громади від князівських і боярських зазіхань, гідно тримається перед боярином Тугаром Вовком, який заявив свої права на тухольські землі: "Мудрі права наші походять не від твого князя, а від дідів і батьків наших".Беркут – справжній патріот своєї землі. Розповідаючи тухольцям про знаки на прапорі, він закликає ніколи не здаватися й до останньої краплі крові захищати свою Батьківщину від нападу монголів: "До останньої краплі крові повинна боронити громада свої свободи, свого святого ладу!" Тому коли постало питання: або вихід монголів з тухольської долини, або смерть синові Захара – Максиму, Захар Беркут жодної хвилини не вагався, що треба робити. Серце батька ридало, а розум говорив, що смерть Максима – єдиний порятунок для тухольців.Передсмертне слово Беркута – це своєрідний заповіт громаді: "Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас". Слова ці мають бути заповітом і для нас та передаватися наступним поколінням.