Захар Беркут у своїх прощальних словах заповідав майбутнім поколінням пам"ятати про єдність, "громадство" і берегти цю пам"ять як "живу іскру".
Пояснення:
Цитата: "Погані часи настануть для нашого народу. Відчужиться брат від брата, відмежиться син від батька, і почнуться великі свари і роздори по руській землі, і пожруть вони силу народу, а тоді попаде весь народ у неволю чужим і своїм наїзникам, і вони зроблять із нього покірного слугу своїх забагів і робу-чого вола. Але серед тих злиднів знов нагадає собі народ своє давнє громадство, і благо йому, коли скоро й живо нагадає собі його: се ощадить йому ціле море сліз і крови, цілі століття неволі. Але чи швидше, чи пізніше, він нагадає собі життя своїх предків і забажає йти їх слідом. Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного! Передавайте ж дітям і внукам своїм вісти про давнє життя і давні порядки. Нехай живе між ними тота пам'ять серед грядущих злиднів, так, як жива іскра не гасне в попелі. Прийде пора, іскра розгориться новим огнем! Прощайте!
Вірш «Любіть Україну!» Володимир Сосюра написав у травні 1944 року. У цьому вірші висловлена велика любов поета до рідного краю. Але в 1951 році в газеті «Правда» вийшла стаття «Против идеологических извращений в литературе», яка за цей вірш обвинувачувала Сосюру у «буржуазному націоналізмі». Радянську цензуру вірші не пройшли через такі слова про Україну: «Без неї — ніщо ми, як порох і дим, розвіяний в полі вітрами». Ці рядки у так званій "інтернаціональній версії" замінили на "Між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками…" І досі, зазвичай, вірш друкується не за першою публікацією 1944 р., а в редакції, до якої В.Сосюру змусила "причесана" радянська цензура. Наприклад, різні варіанти п'ятої строфи — в редації радянських часів її текст звучав так: Україна „…у квітці, в пташині, в електровогнях…“, коли в редакції 1944 року : „…у квітці, й пташині, в кривеньких тинах…“. Здається , змінено лише кілька слів, але цією зміною спотворено думку поета, його справжні почуття до України. Електровогні (тобто електрифікація)— символ радянської влади та її здобутків, кривенькі тини — символ споконвічного селянського хліборобського краю, не завжди щасливого, але свого, рідного, єдиного.
Відповідь:
Захар Беркут у своїх прощальних словах заповідав майбутнім поколінням пам"ятати про єдність, "громадство" і берегти цю пам"ять як "живу іскру".
Пояснення:
Цитата: "Погані часи настануть для нашого народу. Відчужиться брат від брата, відмежиться син від батька, і почнуться великі свари і роздори по руській землі, і пожруть вони силу народу, а тоді попаде весь народ у неволю чужим і своїм наїзникам, і вони зроблять із нього покірного слугу своїх забагів і робу-чого вола. Але серед тих злиднів знов нагадає собі народ своє давнє громадство, і благо йому, коли скоро й живо нагадає собі його: се ощадить йому ціле море сліз і крови, цілі століття неволі. Але чи швидше, чи пізніше, він нагадає собі життя своїх предків і забажає йти їх слідом. Щаслив, кому судилося жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного! Передавайте ж дітям і внукам своїм вісти про давнє життя і давні порядки. Нехай живе між ними тота пам'ять серед грядущих злиднів, так, як жива іскра не гасне в попелі. Прийде пора, іскра розгориться новим огнем! Прощайте!
Відповідь:
Вірш «Любіть Україну!» Володимир Сосюра написав у травні 1944 року. У цьому вірші висловлена велика любов поета до рідного краю. Але в 1951 році в газеті «Правда» вийшла стаття «Против идеологических извращений в литературе», яка за цей вірш обвинувачувала Сосюру у «буржуазному націоналізмі». Радянську цензуру вірші не пройшли через такі слова про Україну: «Без неї — ніщо ми, як порох і дим, розвіяний в полі вітрами». Ці рядки у так званій "інтернаціональній версії" замінили на "Між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками…" І досі, зазвичай, вірш друкується не за першою публікацією 1944 р., а в редакції, до якої В.Сосюру змусила "причесана" радянська цензура. Наприклад, різні варіанти п'ятої строфи — в редації радянських часів її текст звучав так: Україна „…у квітці, в пташині, в електровогнях…“, коли в редакції 1944 року : „…у квітці, й пташині, в кривеньких тинах…“. Здається , змінено лише кілька слів, але цією зміною спотворено думку поета, його справжні почуття до України. Електровогні (тобто електрифікація)— символ радянської влади та її здобутків, кривенькі тини — символ споконвічного селянського хліборобського краю, не завжди щасливого, але свого, рідного, єдиного.
Пояснення: