Поему “Давня казка” Леся Українка написала у 1893 році. Цей твір Іван Франко оцінив як найкраще з усього, що створила Леся Українка до 1898 року. В поемі поетеса висвічує постійну для неї тему – місце поета в суспільному житті.
Сюжет поеми розгортається в плані протиставлення двох соціально протилежних сил. З одного боку, виступають трудящі і співець їхнього життя та боротьби – талановитий поет. З другого – визискувач народу, деспотичний лицар граф Бертольд.
Нічим особливим не відзначається поет: ні вродою, ні голосом, тільки піснею, яка “розходилася по світу стоголосою луною”. Для Бертольда найважливішим є земне багатство, а поет вважає себе найбагатшою людиною завдяки своєму таланту. Поет служить своєму народові вогнистим словом. Підхоплене на полі бою, воно додає воїнам звитяги, своїми чарами воно може привернути почуття молодої красуні.
Та найбільшу силу слово має тоді, коли закликає народ до боротьби проти свавільного й бундючного пана Бертольда, який поневолив людей. Тут слово поета стає зброєю. Леся Українка устами поета закликає народ до збройної боротьби проти панів, щоб перевірити:
Чи ті кості білі всюди,
Чи блакитна кров поллється,
Як пробити пану груди?
Тому граф намагається купити поета, прибрати до рук, зробити слухняним знаряддям. Тільки так можна зупинити його гострі пісні, що розкривають людям очі на їхнє безправне становище. Поет з гідністю відкидає пропозиції графа:
Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії топці сіті.
Зрештою, поет загинув у в’язниці, куди заточив його граф. Але залишились його пісні, які призивали до повстання народу проти поневолювачів. Бертольда було вбито, а “молодий його нащадок” бореться з новими співцями.
Слово поета продовжує жити і виконувати свою роль у відстоюванні справедливості.
Отже, найвище призначення поета служити народові, його визвольній боротьбі, бути його совістю і голосом, будити його для боротьби, давати силу і наснагу для неї.
Сюжет поеми розгортається в плані протиставлення двох соціально протилежних сил. З одного боку, виступають трудящі і співець їхнього життя та боротьби – талановитий поет. З другого – визискувач народу, деспотичний лицар граф Бертольд.
Нічим особливим не відзначається поет: ні вродою, ні голосом, тільки піснею, яка “розходилася по світу стоголосою луною”. Для Бертольда найважливішим є земне багатство, а поет вважає себе найбагатшою людиною завдяки своєму таланту. Поет служить своєму народові вогнистим словом. Підхоплене на полі бою, воно додає воїнам звитяги, своїми чарами воно може привернути почуття молодої красуні.
Та найбільшу силу слово має тоді, коли закликає народ до боротьби проти свавільного й бундючного пана Бертольда, який поневолив людей. Тут слово поета стає зброєю. Леся Українка устами поета закликає народ до збройної боротьби проти панів, щоб перевірити:
Чи ті кості білі всюди,
Чи блакитна кров поллється,
Як пробити пану груди?
Тому граф намагається купити поета, прибрати до рук, зробити слухняним знаряддям. Тільки так можна зупинити його гострі пісні, що розкривають людям очі на їхнє безправне становище. Поет з гідністю відкидає пропозиції графа:
Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії топці сіті.
Зрештою, поет загинув у в’язниці, куди заточив його граф. Але залишились його пісні, які призивали до повстання народу проти поневолювачів. Бертольда було вбито, а “молодий його нащадок” бореться з новими співцями.
Слово поета продовжує жити і виконувати свою роль у відстоюванні справедливості.
Отже, найвище призначення поета служити народові, його визвольній боротьбі, бути його совістю і голосом, будити його для боротьби, давати силу і наснагу для неї.