ответ:Остроми́рове Єва́нгеліє — одна з найвидатніших пам'яток старослов'янського письменства в давньоруській редакції, яка була створена на Русі. Пам'ятка української мови[1][2][3].
«Остромирове Євангеліє» містить євангельські читання для неділі та свят. Переписане у 1056–1057 рр. із староболгарського оригіналу, як гадають, у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира, який в написі книги названий родичем князя Ізяслава Ярославича (за гіпотезою Анжея Поппе, згадана в надписі дружина Остромира Феофана могла бути донькою Володимира Святославича та Ганни Візантійської). За гіпотезою Юрія Диби та Ігоря Мицька походження протографу книги слід пов'язувати зі скрипторієм чеського бенедиктинського слов'янського монастиря в Сазаві, про що свідчить її місяцеслов та художнє оформлення. Вірогідно також, що у Києві могли знайти прихисток і сазавські монахи-вигнанці[4].
Звичаї народу — це прикмети, за якими нація вирізняється не тільки в сучасності, а й в історичному минулому. Незважаючи на занепад старих традицій, вертепи залишаються улюбленими формами мистецького вираження різдвяної радості.
Вертеп — це свого роду театр, у якому акторами стають усі охочі. Це дійство, яке відображає дитячу щирість та зрілу віру, віру в народження Ісуса Христа.
Вертеп — це своєрідний простір, якого не торкається час. Вертепні сценки хоча й змінюються з часом, у своїй суті передають містерію і величність Різдва. Міняються літературні та сценічні форми, однак незмінною залишається основна вістка, про яку розповідають ангели, пастухи, царі. Головна мета вертепу — благовістити про народження Христа, привітати глядачів із Різдвом, новорічними святами.
Вертеп — це дійство, яке вносить радість, мир і спокій у кожну оселю.
ответ:Остроми́рове Єва́нгеліє — одна з найвидатніших пам'яток старослов'янського письменства в давньоруській редакції, яка була створена на Русі. Пам'ятка української мови[1][2][3].
«Остромирове Євангеліє» містить євангельські читання для неділі та свят. Переписане у 1056–1057 рр. із староболгарського оригіналу, як гадають, у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира, який в написі книги названий родичем князя Ізяслава Ярославича (за гіпотезою Анжея Поппе, згадана в надписі дружина Остромира Феофана могла бути донькою Володимира Святославича та Ганни Візантійської). За гіпотезою Юрія Диби та Ігоря Мицька походження протографу книги слід пов'язувати зі скрипторієм чеського бенедиктинського слов'янського монастиря в Сазаві, про що свідчить її місяцеслов та художнє оформлення. Вірогідно також, що у Києві могли знайти прихисток і сазавські монахи-вигнанці[4].
Объяснение:
Объяснение:
Звичаї народу — це прикмети, за якими нація вирізняється не тільки в сучасності, а й в історичному минулому. Незважаючи на занепад старих традицій, вертепи залишаються улюбленими формами мистецького вираження різдвяної радості.
Вертеп — це свого роду театр, у якому акторами стають усі охочі. Це дійство, яке відображає дитячу щирість та зрілу віру, віру в народження Ісуса Христа.
Вертеп — це своєрідний простір, якого не торкається час. Вертепні сценки хоча й змінюються з часом, у своїй суті передають містерію і величність Різдва. Міняються літературні та сценічні форми, однак незмінною залишається основна вістка, про яку розповідають ангели, пастухи, царі. Головна мета вертепу — благовістити про народження Христа, привітати глядачів із Різдвом, новорічними святами.
Вертеп — це дійство, яке вносить радість, мир і спокій у кожну оселю.