1 червня, у межах святкування Міжнародного дня дитини, під час свята організованого Стрийським районним відділом освіти відбулося нагородження переможців дослідницько - пошукового конкурсу «Пам'ять роду» зініційованого Президентом Благодійного фонду «Добре серце», заступником Голови Політичної Ради Української партії Олегом Канівцем.
«Родовідна пам'ять – явище в українському побуті унікальне.
Мало хто знає, що у давнину було за обов’язок знати поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна, - зазначив під час свята Олег Канівець.
- З метою спонукання до дослідження свого родоводу, сімейних реліквій і традицій, виховання почуття любові та поваги до своїх пращурів, ми вирішили до 20 - ї річниці Незалежності України, провести конкурс «Пам'ять роду».
За його словами, Благодійний фонд «Добре серце» й надалі продовжуватиме втілювати цю ідею в життя.
«Родина – це святиня людського духу, невмируща хранителька звичаїв і традицій предків.
Народився майбутній великий поет України 9 березня (25 лютого за ст. ст.) 1814 року в селі Моринці Звенигородського повіту на Київщині в родині селян-кріпаків Григорія Івановича та Катерини Якимівні Шевченків.
З цього села походила мати поета, кріпачка пана Енгельгардта. Сюди після одруження, за розпорядженням поміщика, переселилися вони з Кирилівки на короткий час. Під час цього переселення у них народився син Тарас.
У 1816 році родина Шевченків повертається до рідної Кирилівки. У цьому селі проминуло все дитинство нашого поета, з ним пов’язані всі перші його дитячі спогади і життєві враження.
«І ось стоїть переді мною наша убога, стара біла хата з потемнілою солом’яною покрівлею та чорним димарем, а коло хати на причіпку яблуня з червонобокими яблуками, а круг яблуні квітник – улюбленець моєї незаміжньої сестри, моєї терплячої, моєї ніжної няньки! А коло воріт стоїть стара розлога верба з засохлим верхів’ям, а за вербою — клуня, омочена стіжками жита, пшениці й різного, всякого збіжжя; а за клунею косогором піде вже сад! Та який сад!.. густий, темний, тихий, одне слово, іншого такого саду немає на цілому світі. А за садом левада, а за левадою долина, а в долині тихий, ледве журкотить, струмок, оброслий вербами й калиною та окутаний широколистими темно-зеленими лопухами; а в цьому струмку під навислими лопухами купається опецькуватий білявий хлопчик...»
1 червня, у межах святкування Міжнародного дня дитини, під час свята організованого Стрийським районним відділом освіти відбулося нагородження переможців дослідницько - пошукового конкурсу «Пам'ять роду» зініційованого Президентом Благодійного фонду «Добре серце», заступником Голови Політичної Ради Української партії Олегом Канівцем.
«Родовідна пам'ять – явище в українському побуті унікальне.
Мало хто знає, що у давнину було за обов’язок знати поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна, - зазначив під час свята Олег Канівець.
- З метою спонукання до дослідження свого родоводу, сімейних реліквій і традицій, виховання почуття любові та поваги до своїх пращурів, ми вирішили до 20 - ї річниці Незалежності України, провести конкурс «Пам'ять роду».
За його словами, Благодійний фонд «Добре серце» й надалі продовжуватиме втілювати цю ідею в життя.
«Родина – це святиня людського духу, невмируща хранителька звичаїв і традицій предків.
Народився майбутній великий поет України 9 березня (25 лютого за ст. ст.) 1814 року в селі Моринці Звенигородського повіту на Київщині в родині селян-кріпаків Григорія Івановича та Катерини Якимівні Шевченків.
З цього села походила мати поета, кріпачка пана Енгельгардта. Сюди після одруження, за розпорядженням поміщика, переселилися вони з Кирилівки на короткий час. Під час цього переселення у них народився син Тарас.
У 1816 році родина Шевченків повертається до рідної Кирилівки. У цьому селі проминуло все дитинство нашого поета, з ним пов’язані всі перші його дитячі спогади і життєві враження.
«І ось стоїть переді мною наша убога, стара біла хата з потемнілою солом’яною покрівлею та чорним димарем, а коло хати на причіпку яблуня з червонобокими яблуками, а круг яблуні квітник – улюбленець моєї незаміжньої сестри, моєї терплячої, моєї ніжної няньки! А коло воріт стоїть стара розлога верба з засохлим верхів’ям, а за вербою — клуня, омочена стіжками жита, пшениці й різного, всякого збіжжя; а за клунею косогором піде вже сад! Та який сад!.. густий, темний, тихий, одне слово, іншого такого саду немає на цілому світі. А за садом левада, а за левадою долина, а в долині тихий, ледве журкотить, струмок, оброслий вербами й калиною та окутаний широколистими темно-зеленими лопухами; а в цьому струмку під навислими лопухами купається опецькуватий білявий хлопчик...»