рівень. У вигляді твору-мініатюри с або аргументовано довесть с
ри с або аргументовано доведіть слушність однієї
В нижче поданих думок.
А «Були в нас на Україні великі воїни, були великі правителі, а Шевченко став вище всіх їх, і сім'я
рідна в нього найбільша» (Пантелеймон Куліш);
Б «Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше,
ніж десять переможних армій» (Іван Франко);
В «Він говорив до мертвих духом, які ще мали пробудитися, і до живих, і до ще ненароджених»
(Іван Дзюба).
Мотря Кочубеївна :Змальовуючи героїню, автор вийшов поза межі любовної історії. У її образі він виділив самостійність, рішучість, патріотизм. Козак Іван Чуйкевич, закоханий у Мотрю, дав їй промовисту характеристику: «У неї жіноча врода, але мужеська вдача». Мотря по-справжньому закохалась у гетьмана, коли він гостював у Ковалівці, маєтку Кочубеїв. Особливо полонила її серце пісня у виконанні Мазепи («Мотря не зводила з нього очей, як зачарована»). Вона відчула душевну й духовну спорідненість із гетьманом, була захоплена його внутрішньою силою. У дівчини загострилися стосунки з батьками, особливо з владною матір'ю. Кочубей не був категорично проти шлюбу дочки з гетьманом, однак мусив рахуватися з волею дружини: «Василь Леонтійович, людина м'ягка й добросердна, хитався поміж гетьманом і своєю жінкою, схиляючись то на його бік, то на її, залежно від того, під чиїм впливом оставався». Відхиливши сватання Мазепи, батьки відправили дочку до монастиря, однак вона втекла до свого коханого. Дівчина добре усвідомлювала, що не зможе й надалі йти проти волі батьків. До того ж її матір скористалась із втечі доньки й обвинуватила гетьмана у викраденні. Аби не давати підстав для наклепів та інтриг проти Мазепи, Мотря зрештою повернулася під батьківську опіку. Автор розкрив внутрішню драму героїні, яка опинилась у непростій ситуації, коли мусила обирати між своїм обов'язком перед батьками й коханням.
Іван Мазепа:Автор вкладає в уста персонажа роздуми про історичну долю народу: «В тім-то й біда, що Господь посадив нас не між горами та між морями, а на велетенському суходолі, на безбережних степах. Куди не скоч, скрізь двері. Нам треба заволодіти степом». Степ тут ще й метафора: «Степом назверх і всередині, бо наша душа теж степ. Степ — ворог держави». Маючи далекосяжні плани, Мазепа готується розірвати союз із Московським царством. До цього його підштовхує ще й органічне неприйняття російської політичної культури: «Гетьман не любив Петра. Це був варвар, а Мазепа ненавидів варварства». Саме кривди, що їх терпіло українське населення від навали росіян, підштовхували гетьмана до союзу зі шведським королем Карлом ХІІ, супротивником російського монарха. Письменник виділив в образі Івана Мазепи чимало інших рис — показав його в стосунках із матір'ю, із друзями й однодумцями. І звичайно, особистість гетьмана розкривається у його ставленні до Мотрі Кочубеївни. У ній він цінує не лише красу, а й душевне багатство та розум. Закоханий гетьман постає людиною чуйною й уважною, щирою у своїх почуттях.
Гетьман І. Мазепа належить до тих постатей в українській історії, котрі своєю діяльністю і вчинками найвиразніше виявили найвищу мету українського народу - прагнення до волі й державності. Ще за життя він викликав підвищену увагу до себе з боку політиків, митців, увагу, що не зникла й по його смерті. У Росії переломним моментом у трактуванні постаті І. Мазепи стала Полтавська битва: знак плюс був змінений на знак мінус.
Українські письменники другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст., використовуючи легенду про молодечі пригоди І. Мазепи, а також її літературні інтерпретації, виробили власну традицію - зображення образу гетьмана-патріота. Проте ідеологічні настанови не дозволяли об'єктивно висвітлювати постать "злочинного" гетьмана. І тільки з ХХ ст. в iсторичнiй романiстицi набуває сили тенденцiя до всебiчного, багатопланового й об'єктивно-психологiчного зображення.
Письменник звернувся до постаті І. Мазепи зовсім не випадково: цією дилогією він продовжував реалізовувати задуману ним серію історико-пригодницьких романів про національно-визвольну боротьбу українського народу проти іноземних поневолювачів. Цю серію, зрештою, склали трилогія "Богдан Хмельницький", дилогія про Івана Мазепу, а також романи "Останні орли" і "Разбойник Кармелюк" .
Оминаючи цензурні перешкоди, М. Старицький спробував об'єктивно відобразити соціально-політичну ситуацію середини 60-80-х рр. ХVII ст. Історичним фоном розгортання подій є міжусобиці Правобережної й Лівобережної України, спроби П. Дорошенка укласти угоду з Туреччиною, об'єднати Україну. У романі "Молодость Мазепы" описані події виходу майбутнього гетьмана на політичну арену України, друга частина дилогії - "Руина" репрезентує І. Мазепу на службі у гетьмана П. Дорошенка. На цьому тлі письменник зрепродукував основні чинники формування особистості, світоглядних передумов державної діяльності І. Мазепи, показав його державницькі прагнення, значний вплив на українське культурно-громадське життя, передав складність боротьби за національну ідею, яку гетьман виношував усе своє свідоме життя . М. Старицький максимально наближає літературне бачення героя до реальності, показуючи його і як історичну постать, і як звичайну людину, що перебуває у вирі складних життєвих конфліктів. Автор виходить за межі офіційних інтерпретацій діяльності І. Мазепи і моделює його образ із позицій історизму та реалізму.
У розкритті образу гетьмана, його внутрішнього світу, особливостей темпераменту та мотивів поведінки письменник використовував такий прийом як показ внутрішнього світу героя через закоханість. Це насамперед стосунки Мазепи і козачки Галини, які характеризують героя як ніжного, пристрасного, вірного чоловіка, що заради кохання здатен на все. Інша сюжетна лінія, Мазепа-Мар'яна, покликана показати головного героя передусім як високоінтелектуальну й політично освічену людину, сильну, духовно багату особистість, як щирого друга, цікавого співрозмовника та привабливого чоловіка. Інший прийом розкриття особистості Мазепи - це взаємини з матір'ю, що характеризують майбутнього гетьмана як люблячого сина, людину, що пам'ятає та шанує своє коріння, історію свого роду й нації, прислухається до думки мудріших людей.
Історіософсько-мистецька позиція М. Старицького, заявлене в його дилогії про І. Мазепу, мала очевидні новаторські риси. Основна з них та, що виписано образ Мазепи - "не-гетьмана", Мазепи молодого. У дилогії це хоч "іще" не гетьман, але вже помітна й доволі популярна в Україні особистість. М. Старицький так виписує образ і розставляє такі смислові акценти, щоб аргументовано (історично й художньо) заперечити ярлики й міфи, показати І. Мазепу політиком європейського типу і патріотом України. Не те що з прихильністю, а, як відчувається, з пієтетом і зворушенням Старицький "моделює" цей образ, глибоко й послідовно .
Обрaз Мaзепи aпологетизовaний Б. Лепким, він - держaвний діяч, політик, пaтріот, освіченa особистість і людинa зі своїми почуттями і страждaннями. Своєю діяльністю він готувaв фундaмент під держaвну будівлю, бо "нaйвищий зaкон - добро вітчини, говорили стaріші, і цей принцип мусить непорушно стояти, бо де не бережуть його, тaм горе!" . Його життя було підпорядковaне вищій меті - боротьбі зa незaлежність Укрaїни. Б. Лепкий розкрив склaдну поведінку Мaзепи, який змушений був ховaти свої зaміри від усіх і шукaти шляхів звільнення від московського ярмa. Доля вирішилa вагання гетьмaнa нa користь шведів: "Щaстя, видимо, хилилося нa бік Кaрлa ХІІ. Тaк можнa було собі гaдaти. Це було гетьмaнові по душі. .