Прожу ребят истроия Опишіть українське місто XІV – XVІ ст. Які порядки в ньому існували? Що таке магдебурзьке право? Чи є підстави вважати магдебурзьке право прогресивним для розвитку міст? Якщо так, то чому? Власну думку обґрунтуйте.
Здавна люди замислювалися над тим, що таке щастя. Дехто мріє про пригоди й подорожі, хтось хоче мати вірних друзів, мрія деяких — бути відомим спортсменом, співаком або стилістом, деякі мріють про красиве вбрання, сучасну техніку, модні розваги. Історія Павлуся з оповідання О. Стороженка "Скарб" показує, що неробство й сите життя — це ще не щастя. Не може бути щасливою та людина, котра не зігріває своїм теплом інших, безцільно й безглуздо проживає свій вік. Хоч і таланило в усьому Павлусеві, але його щастя я б, наприклад, не захотів...
У батьків Павлуся всього обуло доволі, свого сина вони шанували й пестили, виконували все, що той забажає, не давали й порошинці впасти. Ось Павлусь уже парубок: гладкий, опецькуватий, з білими й ніжними руками, які ніколи не знали роботи. Якось уночі Павлусь захотів меду. Мати побігла по селу шукати, ледве випросила. Прибігла, а синок уже й спить. Через той мед занедужала мати, й не стало її, а невдовзі помер і батько. А Павлусеві все одно добре: за ним стали доглядати наймит і наймичка. Щастя, як горох, так і сипалося на парубка. У господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою. Павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на вечорниці йти. Якось на Зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. Вирішили запросити Павла, щоб він пішов із ними на щастя. Той не "хотів і сказав, що як Бог дасть, то й у вікно вкине. Ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. Аж бачать — лежить здохлий хорт. Вирішили жартома вкинути його Павлові у вікно. Так і зробили. Кинули собаку, а з нього як просипляться дукати! Парубки хотіли забрати, а наймит не дав. І Павлусь сказав, що це йому Бог у вікно вкинув, як він і казав. І після цього щастя не залишало Павлуся: знайшлася хороша дівчина, одружилися вони, народилися у них гарні діточки
Відповідь: Поетична розповідь про дитинство за повістю "Гуси-лебеді летять":
Дитинство - найчарівніша пора. З цим погоджується і М. Стельмах у творі "Гуси-лебеді летять". У цьому тексті автор ділиться найсокровеннішим - розповіддю про власне дитинство, стосунки з однолітками, цікаві історії з дорослими. Він з особливою теплотою згадує своїх рідних людей та ті зовсім не безтурботні, проте щасливі дні.
Дитинство письменника проходило у 20-х роках минулого століття. Було все: нестатки, голод, холод. Але було й чимало світлих та прекрасних митей. Михайлик розповідав про себе сам, був жвавою та допливою дитинкою. Хлопчик з особливою шаною ставився до природи та навколишнього світу, розумів його. Можливо, і я колись складу поетичну розповідь про своє дитинство.
Здавна люди замислювалися над тим, що таке щастя. Дехто мріє про пригоди й подорожі, хтось хоче мати вірних друзів, мрія деяких — бути відомим спортсменом, співаком або стилістом, деякі мріють про красиве вбрання, сучасну техніку, модні розваги. Історія Павлуся з оповідання О. Стороженка "Скарб" показує, що неробство й сите життя — це ще не щастя. Не може бути щасливою та людина, котра не зігріває своїм теплом інших, безцільно й безглуздо проживає свій вік. Хоч і таланило в усьому Павлусеві, але його щастя я б, наприклад, не захотів...
У батьків Павлуся всього обуло доволі, свого сина вони шанували й пестили, виконували все, що той забажає, не давали й порошинці впасти. Ось Павлусь уже парубок: гладкий, опецькуватий, з білими й ніжними руками, які ніколи не знали роботи. Якось уночі Павлусь захотів меду. Мати побігла по селу шукати, ледве випросила. Прибігла, а синок уже й спить. Через той мед занедужала мати, й не стало її, а невдовзі помер і батько. А Павлусеві все одно добре: за ним стали доглядати наймит і наймичка. Щастя, як горох, так і сипалося на парубка. У господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою. Павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на вечорниці йти. Якось на Зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. Вирішили запросити Павла, щоб він пішов із ними на щастя. Той не "хотів і сказав, що як Бог дасть, то й у вікно вкине. Ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. Аж бачать — лежить здохлий хорт. Вирішили жартома вкинути його Павлові у вікно. Так і зробили. Кинули собаку, а з нього як просипляться дукати! Парубки хотіли забрати, а наймит не дав. І Павлусь сказав, що це йому Бог у вікно вкинув, як він і казав. І після цього щастя не залишало Павлуся: знайшлася хороша дівчина, одружилися вони, народилися у них гарні діточки
Відповідь: Поетична розповідь про дитинство за повістю "Гуси-лебеді летять":
Дитинство - найчарівніша пора. З цим погоджується і М. Стельмах у творі "Гуси-лебеді летять". У цьому тексті автор ділиться найсокровеннішим - розповіддю про власне дитинство, стосунки з однолітками, цікаві історії з дорослими. Він з особливою теплотою згадує своїх рідних людей та ті зовсім не безтурботні, проте щасливі дні.
Дитинство письменника проходило у 20-х роках минулого століття. Було все: нестатки, голод, холод. Але було й чимало світлих та прекрасних митей. Михайлик розповідав про себе сам, був жвавою та допливою дитинкою. Хлопчик з особливою шаною ставився до природи та навколишнього світу, розумів його. Можливо, і я колись складу поетичну розповідь про своє дитинство.
Пояснення: Гарного настрою :)