Переоцінити значення любові в нашому житті дуже важко. На мою думку, вона є невід’ємною складовою людського щастя, оскільки здатна наповнити наші сірі будні різноманіттям яскравих барв. «Хто перестав любити і робити помилки, той може поховати себе живцем», — писав Гете. Ван Гог взагалі вважав життя без любові аморальним станом.
Що ж воно таке, без чого наше життя — лише існування? У тлумачному словнику цей термін трактується як «почуття глибокої сердечної прив’язаності до кого-небудь або чого-небудь».
Вчені пояснюють любов як хімічні процеси у мозку. Поети пишуть, що кохання непідвладне нашому розуму: воно живе в серці. Що ж це за диво — любов? Коли ми говоримо про неї, то маємо на увазі не лише кохання, а й теплі почуття до своїх батьків, рідних, друзів, турботу про домашніх тварин, у це поняття вкладаємо і хвилювання за долю Батьківщини.
Любов потрібна кожній людині, адже вона омолоджує її душу й дозволяє дихати на повні груди. Кохання допомагає людині забувати про свої роки, долати важку недугу, витримувати жорстокі удари долі, воно втішає у хвилини розпачу та подвоює радість. Це почуття — дар божий. Не кожна людина, оглядаючись на прожиті роки, може сказати: «Так, як я, не кохав ніхто!» Як дерево з товстою корою, але трухлявою серединою, не може зеленіти, так і людина із кам’яним серцем не здатна відчувати на собі всі радощі життя.
Кохання — головний б втечі від самотності, яка мучить багатьох чоловіків і жінок. Погодьтесь, що так важливо в цьому житті відчувати себе комусь потрібним. Своїй родині, колегам по роботі, старенькій бабусі чи хоча б сусідці… Хоч би комусь! Не просто так люди, які назавжди попрощалися зі своєю другою половинкою, тримають вдома котиків та собачок. Так реалізовується їхня потреба у любові. Так вони повертають собі бажання жити.
Найсильніша любов — материнська. Жінка любить свою дитину попри всі негаразди. Така любов інколи непомітна, часом, навпаки, нав’язлива, але завжди щира, справжня. Любов матері ніколи не згасає, вона живе вічно.
Життя — квітка, кохання — мед з неї. Щасливий той, хто вміє його збирати.
Упало світло ліхтарів На день конаючий і тихий, Та перед смертю він зустрів Посмертні свічі — дивним сміхом.
І, мабуть, кожний з нас відчув Той сміх, як переможну силу, Як перенесену свічу За межі схилу.
І це тому я, мов у сні, Пішла серединою вулиць, І очі, зустрічні, ясні, Не глянули, а розчахнулись.
Та я минала всі вогні, Як світло не своєї брами, Бо чула: жданий довгі дні — Вже йде з безсмертними дарами. *** Олена Теліга – Весняне
Розцвітають кущі жасмину, Грає сонце в височині! Чи зустріну, — чи не зустріну? Чи побачу тебе, чи ні?
І куди б скерувати кроки, Щоб тебе я могла знайти? Тільки бачу, іде високий, Приглядаюсь, чи тож не ти…
І не вітряно і не хмарно, Все заповнює весняний сміх! Цілий день я проброжу марно, Не зустрівши очей твоїх.
Та зате серед ночі, любий, У весняному моєму сні, — Поцілуєш мої ти губи І щось ніжне шепнеш мені.
*** Олена Теліга – Життя
Василеві Куриленкові
Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки, І жах ночей, що покривають плач, Ти, зраджений життям, яке любив так палко, Відчуй найглибше, але все пробач.
Здається, падав сніг? Здається, буде свято? Заквітли квіти? Зараз чи давно? О, як байдуже все, коли душа зім’ята, Сліпа, безкрила, сунеться на дно…
А ти її лови! Тримай! Тягни нагору! Греби скоріше і пливи, пливи! Повір: незнане щось у невідому пору Тебе зустріне радісним: “Живи!”
Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти І підповзуть, як нитка провідна, Ти приймеш знов життя і так захочеш жити! Його пізнавши глибоко, до дна!
*** Олена Теліга – Без назви
Д.Д.
Не любов, не примха й не пригода, — Ще не всьому зватися дано! Ще не завжди ж у глибоких водах Відшукаєш непорушне дно.
І коли Твоя душа воскресла Знову мчиться у осяйну путь, Не питай чиї натхненні весла Темний беріг вміли відштовхнуть.
Не любов, не ніжність і не пристрасть, Тільки серце — збуджений орел! Пий же бризки, свіжі та іскристі, Безіменних, радісних джерел!
*** Олена Теліга – Я руцi, що била, — не пробачу…
* * *
Я руцi, що била, — не пробачу — Не для мене переможний бич ! Знай одно: не каюсь я, не плачу, Нi зiтхань не маю, нi злоби.
Тiльки все у гордiсть замiнила, Що тобою дихало й цвiло, А її тверда й холодна сила Придушила тепле джерело.
Але нaвiть за твою шпiцруту Стрiл затрутих я тобi не шлю, Бо не вмiю замiнять в отруту Вiдгорiле соняшне — “люблю”.
Переоцінити значення любові в нашому житті дуже важко. На мою думку, вона є невід’ємною складовою людського щастя, оскільки здатна наповнити наші сірі будні різноманіттям яскравих барв. «Хто перестав любити і робити помилки, той може поховати себе живцем», — писав Гете. Ван Гог взагалі вважав життя без любові аморальним станом.
Що ж воно таке, без чого наше життя — лише існування? У тлумачному словнику цей термін трактується як «почуття глибокої сердечної прив’язаності до кого-небудь або чого-небудь».
Вчені пояснюють любов як хімічні процеси у мозку. Поети пишуть, що кохання непідвладне нашому розуму: воно живе в серці. Що ж це за диво — любов? Коли ми говоримо про неї, то маємо на увазі не лише кохання, а й теплі почуття до своїх батьків, рідних, друзів, турботу про домашніх тварин, у це поняття вкладаємо і хвилювання за долю Батьківщини.
Любов потрібна кожній людині, адже вона омолоджує її душу й дозволяє дихати на повні груди. Кохання допомагає людині забувати про свої роки, долати важку недугу, витримувати жорстокі удари долі, воно втішає у хвилини розпачу та подвоює радість. Це почуття — дар божий. Не кожна людина, оглядаючись на прожиті роки, може сказати: «Так, як я, не кохав ніхто!» Як дерево з товстою корою, але трухлявою серединою, не може зеленіти, так і людина із кам’яним серцем не здатна відчувати на собі всі радощі життя.
Кохання — головний б втечі від самотності, яка мучить багатьох чоловіків і жінок. Погодьтесь, що так важливо в цьому житті відчувати себе комусь потрібним. Своїй родині, колегам по роботі, старенькій бабусі чи хоча б сусідці… Хоч би комусь! Не просто так люди, які назавжди попрощалися зі своєю другою половинкою, тримають вдома котиків та собачок. Так реалізовується їхня потреба у любові. Так вони повертають собі бажання жити.
Найсильніша любов — материнська. Жінка любить свою дитину попри всі негаразди. Така любов інколи непомітна, часом, навпаки, нав’язлива, але завжди щира, справжня. Любов матері ніколи не згасає, вона живе вічно.
Життя — квітка, кохання — мед з неї. Щасливий той, хто вміє його збирати.
Объяснение:
Упало світло ліхтарів
На день конаючий і тихий,
Та перед смертю він зустрів
Посмертні свічі — дивним сміхом.
І, мабуть, кожний з нас відчув
Той сміх, як переможну силу,
Як перенесену свічу
За межі схилу.
І це тому я, мов у сні,
Пішла серединою вулиць,
І очі, зустрічні, ясні,
Не глянули, а розчахнулись.
Та я минала всі вогні,
Як світло не своєї брами,
Бо чула: жданий довгі дні —
Вже йде з безсмертними дарами.
***
Олена Теліга – Весняне
Розцвітають кущі жасмину,
Грає сонце в височині!
Чи зустріну, — чи не зустріну?
Чи побачу тебе, чи ні?
І куди б скерувати кроки,
Щоб тебе я могла знайти?
Тільки бачу, іде високий,
Приглядаюсь, чи тож не ти…
І не вітряно і не хмарно,
Все заповнює весняний сміх!
Цілий день я проброжу марно,
Не зустрівши очей твоїх.
Та зате серед ночі, любий,
У весняному моєму сні, —
Поцілуєш мої ти губи
І щось ніжне шепнеш мені.
***
Олена Теліга – Життя
Василеві Куриленкові
Зловіщий брязкіт мрій, розбитих на кавалки,
І жах ночей, що покривають плач,
Ти, зраджений життям, яке любив так палко,
Відчуй найглибше, але все пробач.
Здається, падав сніг? Здається, буде свято?
Заквітли квіти? Зараз чи давно?
О, як байдуже все, коли душа зім’ята,
Сліпа, безкрила, сунеться на дно…
А ти її лови! Тримай! Тягни нагору!
Греби скоріше і пливи, пливи!
Повір: незнане щось у невідому пору
Тебе зустріне радісним: “Живи!”
Тоді заблисне сніг, зашепотіють квіти
І підповзуть, як нитка провідна,
Ти приймеш знов життя і так захочеш жити!
Його пізнавши глибоко, до дна!
***
Олена Теліга – Без назви
Д.Д.
Не любов, не примха й не пригода, —
Ще не всьому зватися дано!
Ще не завжди ж у глибоких водах
Відшукаєш непорушне дно.
І коли Твоя душа воскресла
Знову мчиться у осяйну путь,
Не питай чиї натхненні весла
Темний беріг вміли відштовхнуть.
Не любов, не ніжність і не пристрасть,
Тільки серце — збуджений орел!
Пий же бризки, свіжі та іскристі,
Безіменних, радісних джерел!
***
Олена Теліга – Я руцi, що била, — не пробачу…
* * *
Я руцi, що била, — не пробачу —
Не для мене переможний бич !
Знай одно: не каюсь я, не плачу,
Нi зiтхань не маю, нi злоби.
Тiльки все у гордiсть замiнила,
Що тобою дихало й цвiло,
А її тверда й холодна сила
Придушила тепле джерело.
Але нaвiть за твою шпiцруту
Стрiл затрутих я тобi не шлю,
Бо не вмiю замiнять в отруту
Вiдгорiле соняшне — “люблю”.