Дідусь Михайлика був незвичайно вмілою людиною і мав «золоті руки». Він настільки багато усього вмів, настільки багато допомагав людям, що його «знав увесь повіт». Найдорожчими для дідуся була «земля, вірна жінка і пісня». Він настільки поважав свою дружину, що коли пізно повертався з заробітків, не смів її будити і проводив ніч під її вікном. «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда». Дід Дем’ян занеміг і незабаром помер. Не надовго пережила свого чоловіка і бабуся Михайлика.
«Гуси-лебеді летять» цитатна характеристика діда Дем’яна • «Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем’ян, якого знав увесь повіт. Чого тільки не вмів мій дідусь! Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали у діда, поки сила не повиходила з його рук. Міг чоловік нехитрим інструментом вирізати і просту людину, і святого». • «…Через те що мого діда знали по всіх довколишніх селах, йому не так просто було дійти до кінської торговиці — його одразу потягли в ті незаконні «дімки», де люди по-різному залишали свої гроші: одні набиралися за них веселощів, а інші — смутку. Дід саме був із тих, що купляють веселощі на душу, а рум’янці на вид». • «Найдорожчим для бідного чоловіка є земля, вірна жінка і пісня». • «З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху посміювалися наші вуличани. Де ж це видно так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? Коли дідусь пізно повертався з роботи чи заробітків, то шкодував будити свою дружину, а сідав на призьбі коло її вікна і отут, припадаючи росою, засинав до ранку. За це не раз його сварила бабуся. Дід обіцяв, що більше цього не буде, і знову робив по-своєму». • «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда. Прокинувся він на світанку з хворобою в грудях. Її вже не змогли вигнати ні піч, ні парене зерно, ні добра чарка. Через три дні спочивав у домовині. На подушці біля його голови востаннє лежали любисток, материнка і шавлі…»
Протиставляти телебачення художній літературі не варто. Адже, це зовсім різні види мистецтва і у кожного з них свої особливі функції. Література та книги завжди будеть існувати, а от телебачення через декілька десятків років легко може бути витісненим іншими технологіями: комп'ютерами, смартфонами, ноутбуками та Інтернетом.
Я вважаю, що художня література навчає нас життю. Ми наслідуємо гарні звички та вчинки головних героїв, вчимося гарних манер та робити добро. Книги нам дають багато нових знань. Недарма в народі кажуть: "Книга вчить як на світі жить". Телебачення дуже рідко нас може чомусь навчити. Загалом телевізор дивляться, щоб почути новини або трохи розважитися, але хороша книга потрібна, щоб навчитися жити у цьому світі.
Я багато разів бачила в Інтернеті фразу: "Той, хто читає книжки, керує тими, хто дивиться телевізор". Я згодна з цим твердженням. Адже, якщо ви хочете мати власну думку, вміти мислити і пізнати життя по-справжньому - читайте художню літературу. Але, якщо ви хочете, щоб вам вкладали в голову готові думки і керували весь час вами і вашим життям, тоді дивіться завжди телевізор. Адже, недарма говориться, що одна книга тисячі людей навчає.
Я вважаю, що навіть електронная книга не здатна замінити "живу", ту яку в будь-який момент можна взяти до рук і прочитати. Також читати звичайні книжки набагато приємніше, адже можна погортати сторінки, перечитати якийсь цікавий момент і насолодитися твором сповна.
Отже, ми можемо зробити такий висновок: телебачення та художню літературу протиставляти не варто, адже це зовсім різні речі, вони несуть різну інформацію та по-різному впливають на розвиток людини.
«Гуси-лебеді летять» цитатна характеристика діда Дем’яна
• «Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем’ян, якого знав увесь повіт. Чого тільки не вмів мій дідусь! Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали у діда, поки сила не повиходила з його рук. Міг чоловік нехитрим інструментом вирізати і просту людину, і святого».
• «…Через те що мого діда знали по всіх довколишніх селах, йому не так просто було дійти до кінської торговиці — його одразу потягли в ті незаконні «дімки», де люди по-різному залишали свої гроші: одні набиралися за них веселощів, а інші — смутку. Дід саме був із тих, що купляють веселощі на душу, а рум’янці на вид».
• «Найдорожчим для бідного чоловіка є земля, вірна жінка і пісня».
• «З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху посміювалися наші вуличани. Де ж це видно так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? Коли дідусь пізно повертався з роботи чи заробітків, то шкодував будити свою дружину, а сідав на призьбі коло її вікна і отут, припадаючи росою, засинав до ранку. За це не раз його сварила бабуся. Дід обіцяв, що більше цього не буде, і знову робив по-своєму».
• «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда. Прокинувся він на світанку з хворобою в грудях. Її вже не змогли вигнати ні піч, ні парене зерно, ні добра чарка. Через три дні спочивав у домовині. На подушці біля його голови востаннє лежали любисток, материнка і шавлі…»
Я його в школі вже писала. Тому ось
Протиставляти телебачення художній літературі не варто. Адже, це зовсім різні види мистецтва і у кожного з них свої особливі функції. Література та книги завжди будеть існувати, а от телебачення через декілька десятків років легко може бути витісненим іншими технологіями: комп'ютерами, смартфонами, ноутбуками та Інтернетом.
Я вважаю, що художня література навчає нас життю. Ми наслідуємо гарні звички та вчинки головних героїв, вчимося гарних манер та робити добро. Книги нам дають багато нових знань. Недарма в народі кажуть: "Книга вчить як на світі жить". Телебачення дуже рідко нас може чомусь навчити. Загалом телевізор дивляться, щоб почути новини або трохи розважитися, але хороша книга потрібна, щоб навчитися жити у цьому світі.
Я багато разів бачила в Інтернеті фразу: "Той, хто читає книжки, керує тими, хто дивиться телевізор". Я згодна з цим твердженням. Адже, якщо ви хочете мати власну думку, вміти мислити і пізнати життя по-справжньому - читайте художню літературу. Але, якщо ви хочете, щоб вам вкладали в голову готові думки і керували весь час вами і вашим життям, тоді дивіться завжди телевізор. Адже, недарма говориться, що одна книга тисячі людей навчає.
Я вважаю, що навіть електронная книга не здатна замінити "живу", ту яку в будь-який момент можна взяти до рук і прочитати. Також читати звичайні книжки набагато приємніше, адже можна погортати сторінки, перечитати якийсь цікавий момент і насолодитися твором сповна.
Отже, ми можемо зробити такий висновок: телебачення та художню літературу протиставляти не варто, адже це зовсім різні речі, вони несуть різну інформацію та по-різному впливають на розвиток людини.
Ось цей твір я писала на контрольну) Удачі)))