«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка.
...Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...»
«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
Я дуже люблю читати казки. В них розповідається про цікаві події та пригоди, діють фантастичні істоти, звірі набувають людських рис, використовуються магічні предмети. Щоб поринути у казковий світ, треба мати багату уяву. Тож казки розвивають нашу фантазію. Без неї не уявиш ані чарівну жар-птицю, ані багатоголового Змія-Горинича, ані Бабу Ягу, що літає у ступі. У казці завжди відбувається боротьба добра і зла. Добрі казкові герої обов’язково виходять переможцями, які б перешкоди їм не доводилося долати. Герда із казки данського письменника Г. К. Андерсена «Снігова королева» подолала величезну відстань, незважаючи на небезпеку, в пошуках свого названого брата Кая. Здавалося б, що може зробити одна маленька дівчинка?
Але добре серце Герди притягує до себе інших добрих людей та звірів. Їй допомагають і лісовий ворон та ручна ворона, і принц та принцеса, і північний олень, і лапландка та фінка. Навіть маленька розбійниця добрішає поруч із Гердою. Ця героїня Андерсена вчить нас доброти та відданості, доводить нам, що любов і мужність сильніші за злі чари. Тепле серце маленької дівчинки виявилося дорожчим за багатства бездушної Снігової королеви та владу над усім світом.
У казках про тварин у вигляді звірів зображуються люди. За до образів звірів казка вчить, як не слід чинити зі своїми ближніми. В російській народній казці хитра лисиця вигнала зайця з його хатинки, коли її крижана розтанула. Та хоробрий півник виселив руду з зайчикової хатинки і залишилася вона ні з чим. Так лисиці й треба, щоб не зазіхала на чуже добро!
Казка вчить нас, що справедливість рано чи пізно візьме верх над кривдою. Довго довелося терпіти знущання мачухи бідній пасербиці із німецької народної казки «Пані Метелиця». Та все ж таки настав і їм кінець. Справедлива пані Метелиця нагородила обох сестер по заслузі. Добру й працьовиту пасербицю вона озолотила, а заздрісну й ледачу рідну дочку облила смолою.
«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка.
...Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...»
«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
Я дуже люблю читати казки. В них розповідається про цікаві події та пригоди, діють фантастичні істоти, звірі набувають людських рис, використовуються магічні предмети. Щоб поринути у казковий світ, треба мати багату уяву. Тож казки розвивають нашу фантазію. Без неї не уявиш ані чарівну жар-птицю, ані багатоголового Змія-Горинича, ані Бабу Ягу, що літає у ступі. У казці завжди відбувається боротьба добра і зла. Добрі казкові герої обов’язково виходять переможцями, які б перешкоди їм не доводилося долати. Герда із казки данського письменника Г. К. Андерсена «Снігова королева» подолала величезну відстань, незважаючи на небезпеку, в пошуках свого названого брата Кая. Здавалося б, що може зробити одна маленька дівчинка?
Але добре серце Герди притягує до себе інших добрих людей та звірів. Їй допомагають і лісовий ворон та ручна ворона, і принц та принцеса, і північний олень, і лапландка та фінка. Навіть маленька розбійниця добрішає поруч із Гердою. Ця героїня Андерсена вчить нас доброти та відданості, доводить нам, що любов і мужність сильніші за злі чари. Тепле серце маленької дівчинки виявилося дорожчим за багатства бездушної Снігової королеви та владу над усім світом.
У казках про тварин у вигляді звірів зображуються люди. За до образів звірів казка вчить, як не слід чинити зі своїми ближніми. В російській народній казці хитра лисиця вигнала зайця з його хатинки, коли її крижана розтанула. Та хоробрий півник виселив руду з зайчикової хатинки і залишилася вона ні з чим. Так лисиці й треба, щоб не зазіхала на чуже добро!
Казка вчить нас, що справедливість рано чи пізно візьме верх над кривдою. Довго довелося терпіти знущання мачухи бідній пасербиці із німецької народної казки «Пані Метелиця». Та все ж таки настав і їм кінець. Справедлива пані Метелиця нагородила обох сестер по заслузі. Добру й працьовиту пасербицю вона озолотила, а заздрісну й ледачу рідну дочку облила смолою.