Однією з найкращих поем Лесі Українки є «Давня казка». У ній поетеса порушує проблему ролі поета і поезії в житті окремої людини і суспільства в цілому. Мені здається, що це не випадково, бо, незважаючи на слабке здоров’я, Леся Українка прагнула прислужитися своєму народові, своїй Батьківщині. І народ, і Україна потребували захисту, а єдиною зброєю, якою вона майстерно володіла, було слово. Отож, напевно, поема є дещо автобіографічною. Кожна людина з’являється у цьому світі не випадково, а з певною місією. Комусь доля дарувала вміння орати землю, сіяти хліб. Комусь — будувати житло, храми, палаци. Комусь — рятувати життя людей. А інші отримали в дар талант — лікувати людські душі. Можна довго сперечатися, який талант найкращий, який найважливіший, але всі погодяться з тим, що без жодного з них прожити не можна. Народна мудрість говорить: «Шабля ранить тіло, а слова — душу». Але якщо добре володієш словом, то не тільки зможеш ранити, а й «у мороз зігріти» і «гнів перемогти». Яскравим доказом цього є образ поета, який нічим не вирізнявся з-поміж інших
Миха́йло Пана́сович Сте́льмах (*11 (24) травня 1912, Дяківці — †27 вересня 1983, Київ) — український письменник, драматург, фольклорист. Член Спілки письменників УРСР, академік АН УРСР(з 29 березня 1978 року)[1], Герой Соціалістичної Праці. Батько драматурга Ярослава СтельмахНародився 11 (24 травня) 1912 року в селі Дяківцях (теперЛітинського району Вінницької області) у родині селянина, ветеранаросійсько-японської війни Панаса Стельмаха. Мати — білоруска. У1933 році закінчив літературний факультет Вінницького педагогічного інституту (першим у селі отримав вищу освіту) і до1939 вчителював у селах Київщини; 1939 року мобілізований доЧервоної армії, учасник німецько-радянської війни. Як солдат-артилерист воював у Білорусі, був двічі поранений
Однією з найкращих поем Лесі Українки є «Давня казка». У ній поетеса порушує проблему ролі поета і поезії в житті окремої людини і суспільства в цілому. Мені здається, що це не випадково, бо, незважаючи на слабке здоров’я, Леся Українка прагнула прислужитися своєму народові, своїй Батьківщині. І народ, і Україна потребували захисту, а єдиною зброєю, якою вона майстерно володіла, було слово. Отож, напевно, поема є дещо автобіографічною. Кожна людина з’являється у цьому світі не випадково, а з певною місією. Комусь доля дарувала вміння орати землю, сіяти хліб. Комусь — будувати житло, храми, палаци. Комусь — рятувати життя людей. А інші отримали в дар талант — лікувати людські душі. Можна довго сперечатися, який талант найкращий, який найважливіший, але всі погодяться з тим, що без жодного з них прожити не можна. Народна мудрість говорить: «Шабля ранить тіло, а слова — душу». Але якщо добре володієш словом, то не тільки зможеш ранити, а й «у мороз зігріти» і «гнів перемогти». Яскравим доказом цього є образ поета, який нічим не вирізнявся з-поміж інших