Прочитайте вірш В.Симоненка «Ти знаєш, що ти – людина? Дайте відповіді на питання
1.Як автор зображує людину?
2.За що поважають людину в суспільстві?
3.Чим стурбований поет?
4.Чому автор звертає особливу увагу на усмішку, очі, муку людини?
5.Що значить «і жити спішити треба»?
6.Як поет поєднує і творі теперішнє і майбутні людини?
Ой смійтеся, дівчаточка, та й ви, молодиці,
Посіяв я файку жита, а цибух пшениці.
На припічку молотив, у запічку віяв,
Під припічком наорав, пшениці насіяв.
Ой Іван-подолян ходив з посторонком,
Вперезався комишем, підпирався ворком.
Тримав став на печі, черпав воду саком,
Ловив рибу грабельками, стріляв птахи маком.
Як ся став запалив, риби погоріли,
Попалені щупаки до лісу летіли.
Ой дівчино, дівчинонько, вмієш ся пишити,
А не вмієш до сорочки рукава пришити.
- Ой ти, білява, білявино, чого така біла?
- Бо на мені пудерику до півтора кіла.
Ой ішов я з вечорниць та попід городи,
Замотався в гарбузи та й наробив шкоди.
Як зачали старі баби кочергами гнати,
То я мусив гачі[1] дерти, гарбузи латати.
Утікав я од Параски через перелазки,
Якась біда ударила по штанах три разки.
А я кричу: - Ґвалту, люди, чого біда хоче? –
А по мені четвертий раз: - Не ходи поночі!
Як ішов я через село, курка мене вздріла,
Якби не та паличенька, була б мене з'їла.
Г»й скрипочка би не грала, якби не той смичок,
Не була би жінка бита, якби не язичок.
Та журюся, хлоп молодий, що ми жона схудне:
Доки зварить дещо їсти, то уже полуднє.
Ой мала я миленького, ой мала я, мала,
Поставила на ворота, та й ворона вкрала.
Ой мала я хлопця, ой хлопця Андруха,
Посадила над водою, та й украла муха.
Роботящий легінище, нема що казати:
До півночі за дівками, до полудня - спати.
Егей, файна дівка, срайна, шкода, що лінива:
Штири днини горшки мокли, а п'ятої мила.
Та чотири легіники сіно обертали,
Миша в сіні шелеснула - вони повтікали.
Ой скажіте, добрі люди, чим Андрій хворіє:
На роботі - замерзає, коло миски - пріє.
Відповідь:
як варіант, може щось підійде - колись писала казку про осінь
Сини Осені
Жила-була на світі Осінь. І дуже всі її любили, бо вона була і гарною, і доброю, і щедрою, а що вже роботящою. І було у неї троє синів. Всіх трьох мати любила однаково, хоч і на вдачу хлопці були дуже різні.
Старший син веселий, лагідний, слухняний, мамин помічник. І у полі, і у садку мамі допомагає щедрий урожай збирати та до комори на зиму ховати. Очі у нього син-сині, як небо, чуб кольору спілої пшениці. Назвала його мати Вересень, тому що в той рік, коли він на світ появився дуже вже щедро вродив верес. Верес - така рослина з нектару якої бджілки роблять пахучий і корисний мед. Як гляне мати на сина, так здається ті пахощі медові і чує.
Середній син веселун та розбишака. Байдуже йому, що павутиння бабиного літа не тільки всі кутки в хаті заплели, а й по вулиці літає. Знай собі малює. Одного разу десь відшукав пензлика, фар-би і геть усе навколо розмалював у різні кольори: жовте і червоне листя на деревах, зелені травинки з позолотою. Мати-Осінь побачивши те спершу гримала на сина, а потім сказала: - Що ж сину, якщо ти вже такий хист до малювання маєш, полюбляєш різні кольори назву тебе Жовтнем.
Наймолодший син – Листопад. Хоч і найменший, зате такий вже серйозний, ніби аж сердитий. Листя з дерев зриває, холодним вітром голі дерева студить, небо важкими сірими хмарами вкриває. Мати знає як наймолодшого сина втішити – дуже він радіє, коли на білому коні над лісами-полями пролітає, все навкруги білим сніжком вкриває.
Пояснення: