Прочитати текст. Виконати завдання.
Уроки й заповіді Петра Могили
Постать митрополита Петра Могили стоїть у першому ряду серед найбільших в історії України церковних діячів. Чому? Яким дивом духовним захисником української нації став чоловік, що не мав жодної краплі української крові, а походив зі старовинного князівського роду з Волощини? Як цей лицар духу знайшов сили, щоб відмовитися од військової кар’єри й вибрати ниву церковну в той час, який був, кажучи словами вірша на його честь, «мізерною добою», добою занепаду Української церкви й великого поріднення й розбрату серед українців? Як же він, шляхтич польської корони, вихованець Львівського братства, а потім західної латинської школи, вписався в історію України як великий православний митрополит тник?
Митрополит Петро Могила ніс православну корогов велично і гідно, так гідно, що з ним рахувались і українське козацтво, і польське шляхетство, і король. Шанували його свої і чужі. Попри все те він мав тьму – тьменну ворогів, доносителів і чорнот елів… Над загадкою цієї постаті замислювалися й будуть замислюватися дослідники – українські, румунські, польські, російські. А тим часом уже давно на поверхні лежать і чекають на мудру оцінку уроки Петра Могили.
Передовсім слід підкреслити його глибоку віру – віру і шляхетну вірність церкві. Віра тоді була в дусі часу. Але чому ж тоді стільки талановитих людей металося поміж Римом і Константинополем. Варшавою і Москвою? Ковзали і скочувалися безславно у прірву… Може, їхню позицію ослаблювала спокуса Григорієм Сковородою: «Всякого манить к наживі свій біс»?
Архімандрит Києво – Печерської лаври, а потім митрополит Петро немилосердно запроваджував дисципліну й послух, по – військовому повертав лаврі маєтності. Рішуче ставив на своє місце елементи латинської школи в житті православної церкви… Жодна підтримка згори тут йому не до б, якби не його справжність, ревна віра, яку шанують і друзі, і недруги. Він був великим дипломатом і мав впливові зв’язки, але при цьому залишався ченцем і міг вимагати від ченців повної посвяти Богові й цілковитої відданості справі. Бо сам був таким.
На справу зміцнення й розбудови Української православної церкви, на справу освіти він віддав життя і, зрозуміло, свої багатства. Але цільною людиною віри й мав за собою силу морального права.
Другий урок – вірність народові, який він обрав для служіння. Чому в ньому, аристократові й волохові, запорожці не бачили чужинця, а вбачали свого? Бо він переконував гідністю своїх діянь, чесно дивився народові у вічі. Жодні зустрічі з королем не могли дати приводу запідозрити його у зраді. Бо яка ж то віра, яка честь і гідність, коли ієрарх служить політичним інтересам сусідньої держави?! У таких немає самоповаги! Немає вірності заповідям Божим. І їх ніхто не може поважати. Петра Могилу поважали всі.
Третій урок – поєднання віри з наукою. Мудрість служіння Богові виявляться в прагненні піднести людей до гідност тити їх словом істини, прилучити до християнської культури.
Проживши п’ятдесят років, за дев’ять днів до смерті він мудро і розпорядливо заповідає спадкоємцям «дім мій, від Господа Бога мені в зверхність доручений» - Київську митрополію. Цей заповіт сприйняли як величну програму закінченої роботи і мистецький план довершень на наступні необмежені часи (За Є. Сверстюком; 483 слова).
• До якого стилю і типу належить цей текст? На основі чого це можна визначити?
• Визначте тему й головну думку тексту, знайдіть ключові слова і словосполучення, що відображають його ідею.
• Доберіть якнайбільшу кількість спільнокореневих утворень до слів шляхетність, поважати. Знайдіть такі слова в самому тексті.
• Поясніть правопис слів по – християнський, тьма – тьменна, по – військовому, козацтво, шляхетство, кар’єра, прірва.
• Визначте, які правила регулюють написання слів і словосполучень Київська митрополія, Києво – Печерська лавра, Українська православна церква, Божі заповіді, Львівське братство, Волощина.
• Доберіть синонім до слів розбрат, шанувати, ворог, постать, вірність, спадкоємець.
